Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. У доктрині кримінального права загальновизнано поділ складу злочину на чотири елементи: об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт, суб’єктивну сторону. Відсутність одного із цих елементів або однієї з обов’язкових ознак цих елементів виключає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності. Безумовно, всі елементи складу злочину є рівними у своєму загальнозмістовому визначенні [1, с. 3 ]. Але, нам уявляється, що все ж основним елементом складу злочину слід визнати суб’єкт.
Нові підходи до вивчення даного питання вимагають окремого наукового аналізу впливу психофізіологічних та інших особливостей неповнолітнього на можливість визнаватися суб’єктом кримінальної відповідальності [1, с. 3 ].
А з огляду на те, що неповнолітні є спеціальним суб’єктом такої відповідальності, існує цілий ряд особливостей, притаманних процедурі притягнення їх до кримінальної відповідальності.
Своєрідність неповнолітніх як спеціального суб’єкта кримінальної відповідальності, передусім, полягає у тому хронологічному віці, який обумовлює психічний та фізіологічний розвиток особистості, набуття нею певних знань, навичок та вмінь, що дає змогу усвідомлювати суспільну небезпечність своїх дій та керувати ними.
Відповідно до міжнародної Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р., що була ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. № 789-XII, "дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку" [2, с. 42 ]. Проте, в Україні законодавчо встановлено градацію віку дитини у таких вікових категоріях: малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, неповнолітньою - у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
На наш погляд позиція законодавця, який встановив спеціальний (знижений) вік, з якого настає кримінальна відповідальність з 14-ти років, є досить обґрунтованою, оскільки неповнолітні у віці 11–13 років нездатні прогнозувати суспільний характер своїх вчинків саме за рівнем свого психофізичного розвитку.
Таким чином, слід погодитись, що кримінальне законодавство, яке регламентує особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх, потребує подальшого вдосконалення та доопрацювання. Встановлюючи ці особливості законодавець виходив з того, що норми кримінального закону повинні сприяти врахуванню вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей розвитку неповнолітніх, які вчинили злочин. Складнощі у досягненні цих цілей зумовлено віковими соціально-психологічними рисами неповнолітніх. Найбільшою мірою в ході вдосконалення норм кримінального права має бути враховано такі характеристики: незрілість мислення; брак достатнього соціального досвіду; нестабільність психіки; підвищену емоційність; підвищену навіюваність і самонавіюваність; схильність до фантазій.
Зважаючи на викладене, слід відмітити, що для нормального функціонування системи правосуддя у справах про притягнення до кримінальної відповідальності неповнолітніх, вона має включати в себе: врахування вікових особливостей неповнолітнього; юридичні гарантії захисту прав і законних інтересів неповнолітніх; повноту індивідуального соціально-психологічного дослідження особистості неповнолітнього; вибір індивідуального заходу впливу та його виконання. При цьому, з метою виконання принципу індивідуалізації кримінального покарання та з урахуванням вікових особливостей неповнолітніх притягнення їх до кримінальної відповідальності потребує детального законодавчого закріплення.
Література:
1. Гончар Т. О. Неповнолітній як суб’єкт відповідальності за кримінальним правом україни: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец.12.00.08 / Т.О. Гончар. — Одеса, 2005. – 20 с.
2. Конвенція про права дитини 1989 року: збірник міжнародних документів та нормативно-правових актів України з питань соціально-правового захисту дітей. – К. : Логос, 2001. – Ч. 1. – С. 42–63.
|