Однією з найважливіших гарантій нормального функціонування підприємств з іноземними інвестиціями є гарантія захисту прав у разі зміни законодавства про іноземне інвестування.
Аналіз практики підприємств з іноземними інвестиціями, в тому числі судової, свідчить про недотримання нашою державою зобов’язань щодо стабільності законодавства про іноземне інвестування, наслідком чого є зміна умов такого інвестування, скасування наданих пільг тощо.
Законодавством України передбачені як загальні, так і спеціальні норми, які встановлюють дію гарантії у разі змін законодавства про іноземні інвестиції. Зокрема, це стаття 397 Господарського кодексу України [1] та стаття 8 Закону України «Про режим іноземного інвестування» [2]. Разом з цим, правозастосовча практика вказує на декларативність зазначених норм та порушення прав та законних інтересів іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями.
В науковій літературі питання правових гарантій захисту прав іноземних інвесторів, а також гарантій здійснення іноземних інвестицій досліджували такі вітчизняні вчені як В.М.Коссак, О.С.Семерак, В.М.Стойка, Д.Е. Федорчук, В.В. Поєдинок та інші. До російських вчених, роботи яких присвячені проблемам гарантій іноземних інвестицій, можна віднести М. Богуславского, Н.Вознесенську, Д. Лабіна, Н. Шебанову та інших. Разом з цим в наукових працях недостатньо уваги приділено питанню гарантій захисту прав у разі змін законодавства саме підприємств з іноземними інвестиціями.
Вищезазначене вказує на актуальність заявленої теми дослідження, метою якого є обґрунтування пропозицій щодо забезпечення гарантії захисту прав названих підприємств в разі змін законодавства.
За час існування незалежної України законодавство в сфері іноземного інвестування змінювалось багато разів, що не може не впливати на інвестиційний імідж країни. Так, умови іноземного інвестування регулювались законом «Про іноземні інвестиції» (1992 р.) [3], Декретом Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» (1993 р.) [4]. В 1996 році був прийнятий закон «Про режим іноземного інвестування» (1996 р.), який є чинним на сьогоднішній день.
Також вносились зміни та доповнення щодо дії державних гарантій захисту інвестицій і до Закону України «Про інвестиційну діяльність» (1991 р.) [5]. Законом України від 21.05.1999 р. вносились зміни та доповнення до ст. 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність», які стосувались захисту інвестицій та державних гарантій захисту інвестицій [6]. Суттєвим положенням, яке включалось до зазначеної статті, було те, що державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій. Отже, до поняття «державних гарантій захисту інвестицій» відносились будь-які заходи, які забезпечували схоронність інвестицій, в тому числі податкові. Разом з цим, як слушно відзначає В.К.Мамутов, Закон «Про інвестиційну діяльність» містить лише декларацію про державні гарантії [7, с. 70] .
З прийняттям у 2000 році Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» (далі – Закон про усунення дискримінації) [8] змінилось визначення поняття «державних гарантій захисту інвестицій», яке містилось у ст. 19 Закону «Про інвестиційну діяльність», під якими потрібно розуміти систему правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів). Тобто сфера дії державних гарантій була значно звужена. На теперішній час державні гарантії в сфері іноземного інвестування стосуються лише захисту прав власності інвесторів на вкладені інвестиції та майно, отримане внаслідок інвестування, і не стосуються захисту стабільності умов здійснення інвестиційної діяльності.
Найсуперечливішим є положення ч. 1 ст. 5 вищезазначеного закону, де визначено, що цей Закон поширюється на підприємства з іноземними інвестиціями, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій, їх реєстрації, у тому числі до введення в дію та протягом дії Закону України «Про іноземні інвестиції», Декрету Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» та Закону України «Про режим іноземного інвестування». Таким чином, законодавець встановив ретроспективну дію Закону про усунення дискримінації.
Крім того, рішенням Конституційного Суду України № 1-рп/2002 від 29.01.2002 року передбачено, що положення ч. 1 ст. 5 Закону про усунення дискримінації у взаємозв'язку з іншими положеннями цього Закону є підставою для відмови як у наданні, так і в припиненні раніше наданих пільг у сфері валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) підприємствам з іноземними інвестиціями, їх дочірнім підприємствам, а також філіям, відділенням, іншим відокремленим підрозділам, включаючи постійні представництва нерезидентів, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації [9]. Попри чисельні обурення та звернення до Конституційного Суду України, Закон лишився незмінним, у зв’язку з чим зацікавлені особи були вимушені звернутись до судових інстанцій за захистом своїх прав та виграли відповідні процеси.
Проте держава, усвідомлюючи власну поразку, вдалася до зовсім не популярного ходу, а саме, внесення змін до вказаного закону. Так, у 2001 р. ст.7 Закону доповнена абзацом другим такого змісту: «Судові рішення про застосування до підприємств з іноземними інвестиціями, їхніх дочірніх підприємств, а також філій, відділень та інших відокремлених підрозділів державних гарантій захисту інвестицій, винесені на підставі законодавчих актів, зазначених у ст. 4 цього Закону, підлягають виконанню виключно в частині, що не суперечить цьому Закону». Отже, держава на законодавчому рівні фактично заборонила виконувати судові рішення, прийняті на користь підприємств з іноземними інвестиціями, що додатково послабило віру іноземних інвесторів в ефективне українське правосуддя як інструмент захисту своїх інвестицій.
Цікавим в плані надання гарантій від зміни законодавства є досвід Російської Федерації. Російський законодавець пов'язує рівень гарантій надаваних комерційній організації з іноземними інвестиціями пропорційно участі в ній іноземного інвестора або розміру іноземної інвестиції. Так, стабілізаційне застереження поширюється на комерційні організації з іноземними інвестиціями, якщо частка, частки (внесок) іноземних інвесторів у статутному (складочному) капіталі такої організації становлять понад 25 відсотків, а також на комерційну організацію з іноземними інвестиціями, що реалізує пріоритетний інвестиційний проект, незалежно від частки, часток (внеску) іноземних інвесторів у статутному (складочному) капіталі такої організації [10].
На думку автора, обсяг гарантії від зміни законодавства повинен залежати не від розміру іноземної інвестиції, та не від розміру участі іноземного інвестора в національному суб’єкті господарювання, а від тих зобов’язань, які бере на себе іноземний інвестор або підприємство з іноземними інвестиціями при виконанні конкретного інвестиційного проекту.
Відповідно до Закону України «Про стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки з метою створення нових робочих місць» [11] інвестиційним проектом у пріоритетній галузі економіки вважається інвестиційний проект, що передбачається реалізувати на новоствореному або діючому підприємстві, на якому буде проведено реконструкцію або модернізацію (за обов’язкової умови виділення окремого структурного підрозділу, на якому буде реалізовуватися інвестиційний проект) та який одночасно відповідає певним вимогам щодо загальної кошторисна вартості проекту, кількості створених нових робочих місць для працівників, які безпосередньо задіяні у виробничих процесах та середньої заробітної плати працівників.
На підставі вищевикладеного можна зробити наступні висновки.
Аналіз дії державної гарантії у разі зміни законодавства дає підстави стверджувати, що держава залишила за собою повну свободу змінювати або скасовувати взяті на себе зобов’язання щодо забезпечення стабільності умов в сфері інвестування, в тому числі іноземного. Норми, які встановлюють вказані гарантії, як були так і залишаються декларативними. Враховуючи тенденцію до зменшення з кожним роком пільг як для іноземних інвесторів, так і суб’єктів господарювання з іноземними інвестиціями запропоновано надання державної гарантії від змін законодавства, включаючи валютне, митне та податкове законодавство, не всім іноземним інвесторам та підприємствам з іноземними інвестиціями, а лише тим, які реалізують пріоритетні інвестиційні проекти. Суб’єктам, які не здійснюють реалізацію пріоритетних інвестиційних проектів, гарантується незмінність законодавства в сфері гарантій захисту іноземних інвестицій, тобто правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів).
Для реалізації цієї пропозиції доцільно внести зміни до ст. 8 Закону України «Про режим іноземного інвестування».
Зазначені пропозиції дозволять узгодити публічні інтереси держави з приватними інтересами іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями.
Література:
1. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. № 18. – Ст. 144.
2. Про режим іноземного інвестування: Закон України від 19 березня 1996 р. № 93/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. № 19. – Ст. 80.
3. Про іноземні інвестиції: Закон України від 13 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України – 1992. - № 26. – Ст. 357.
4. Про режим іноземного інвестування: Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року // Збірник постанов Уряду – 1993. - № 8. – Ст. 158.
5. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 47. – Ст. 646.
6. Про внесення зміни до статті 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність»: Закон України від 21.05.1999 № 697-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 31. – Ст. 248.
7. Mamutov V. Die rechtlichen Rahnmenbedingugen fur auslandische Investitionen in der Ukraine / Deutsch – Ukrainisches Seminar 22-23 Januar 2007 – S. 70.
8. Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження: Закон України від 17 лютого 2000 р. № 1457-III // Відомості Верховної Ради України - 2000. - № 12. - Ст. 97.
9. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 5 Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» та частини першої статті 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (справа про оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями) від 29.01.2002 р. № 1-рп/2002 // Вісник Конституційного суду України. - 2002 р. - № 1. - стор. 5.
10. Об иностранных инвестициях в Российской Федерации: Федеральный закон от 9 июля 1999 г. № 160 [Электронный ресурс] // Режим доступа: http://base.garant.ru/12116250.
11. Про стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки з метою створення нових робочих місць: Закону України від 06.09.2012 р. № 5205-VI // Офіційний вісник України. – 2012. - № 76. – Ст. 3069.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
