З 19 листопада 2012 року набрав законної сили Кримінальний процесуальний кодекс України [1], у якому законодавець, намагаючись максимально реалізувати конституційні принципи, одним із основоположних засад здійснення кримінального провадження закріпив принцип забезпечення права на захист (ст.20 КПК України). Підвищено роль адвоката-захисника, проте, в умовах змагальності кримінального процесу та рівноправності сторін, залишаються проблемними окремі питання його статусу як сторони кримінального провадження уцілому та суб’єкта збирання доказів зокрема.
У свій час увагу питанням статусу захисника у кримінальному процесуальному доказуванні приділяли Т.В. Апарова, В.Д. Арсеньев, М.О. Баєв, Р.С. Бєлкін, Т.В. Варфоломєєва, І.Ю. Гловацький, Я.П. Зейкан, З.З. Зінатуллін, Ц.М. Каз, Л.М. Карнєєва, Л.Д. Кокорев, О.M. Ларін, В.З. Лукашевич, П.О. Лупинська, І.Б. Михайлівська, М.М. Михєєнко, Н.М. Обрізан, І.Л. Петрухин, В.О. Попелюшко, Р.Д. Рахунов, В.М. Савицький, А.Д. Святоцкий, В.Д. Спасович, Ф.Н. Фаткуллін, С.А. Шейфер, О.Г. Яновська та ін.
Наукові дослідження з цих питань відсутні, а нові норми кримінального процесуального законодавства проходять випробування практикою.
Так, КПК України 2012 року розглядає процес збирання доказів як один із елементів процесу доказування, кінцевою метою якого є встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ч.2 ст. 91 КПК України), а саме, як «урегульовану КПК діяльність уповноважених суб’єктів з виявлення й фіксації у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку матеріальних та ідеальних слідів злочину або інших фактичних даних, що мають доказове значення для кримінального провадження» [2, С.249].
Юридична література визначає наступні передумови самостійного збирання доказів учасником кримінального процесу: по-перше, діяльність конкретних суб’єктів повинна бути врегульована кримінальними процесуальними нормами законодавства, а за ними повинно бути закріплено право вчиняти ті чи інші процесуальні дії щодо виявлення та закріплення фактичних даних, що мають доказове значення; по-друге, кінцевою метою таких дій має бути визнання їх результатів доказами у кримінальному провадженні.
Таким чином, визначаючи статус захисника як суб’єкта збирання доказів, слід з’ясувати його роль у цьому процесі, а також встановити об’єм прав та обов’язків. З'ясуємо, чи називає новий КПК України захисника серед уповноважених суб’єктів такої діяльності.
Частиною 1 ст. 93 КПК України встановлено, що збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому Кодексом.
Втілюючи такі основні конституційні засади здійснення судочинства, як змагальність сторін та свободу у поданні ними суду своїх доказів (п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст. 22 КПК України), законодавець до суб’єктів збирання доказів нарівні відносить сторону обвинувачення (прокурора, органи досудового розслідування), сторону захисту (підозрюваного, обвинуваченого, виправданого, засудженого, законних представників підозрюваного, обвинуваченого, захисника) та потерпілого.
У частині 2 ст. 22 КПК України визначено, що сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів.
Статтею 42 КПК України стороні захисту, а саме, підозрюваному, обвинуваченому, надано право збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази. Разом з тим, у ч.4 ст. 46 КПК України зустрічаємо лише посиланням на те, що захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, за винятком невід’ємних прав підзахисного.
Згідно з ч.2 ст. 93 КПК України сторона обвинувачення збирає докази шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК України, метою яких є отримання (збирання) доказів або їх перевірка (ст. 223 КПК України). У той же час, сторона захисту та потерпілий здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.
Таким чином, регулюючи процедуру збирання доказів, законодавець серед суб’єктів збирання доказів назвав захисника, дещо розширивши засоби збирання доказів (витребування та отримання висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок, ініціювання проведення слідчих дій). Поряд з цим, окремою нормою не визначив процесуальні права захисника.
Із вищезазначеного слідує, що відповідно до норм нового КПК України захисника, як суб’єкта сторони захисту, визнано уповноваженим суб’єктом доказування, у тому числі, щодо збирання доказів.
З метою подальшого дослідження статусу захисника у процесі збирання доказів та з’ясування його можливостей у цьому процесі, з’ясуємо, хто може бути захисником.
Відповідно до ч.2 ст. 59 Конституції України для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура [3].
Узагальнюючи наукові пропозиції та практику реалізації функції захисту, новим Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» захист визначено, як вид адвокатської діяльності, що полягає у забезпеченні, зокрема, захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію) (п.5 ч.1 ст. 1 Закону) [4].
Втілюючи світові та європейські стандарти щодо гарантування права обвинуваченого на кваліфікований захист, у КПК України законодавець визначає, що захисником може бути тільки адвокат, а не просто фахівець у галузі права. Поряд з цим, таким захисником не може бути адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (ст. 45 КПК України). При цьому, як захисники уже не можуть допускатися до участі у справі близькі родичі обвинуваченого, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники.
Таким чином, розглядаючи статус захисника як суб’єкта збирання доказів необхідно говорити про професійного адвоката, відомості про якого внесено до Єдиного реєстру адвокатів України.
Тому, незважаючи на обмеженість у нормах КПК України прав захисника у збиранні доказів, вищезазначеним Законом права адвоката-захисника щодо збирання відомостей про факти, що мають значення для кримінального провадження та можуть бути використані як докази, істотно розширено, визначено комплекс гарантій реалізації цих прав.
Так, здійснюючи захист у кримінальному провадженні, що є адвокатською діяльністю (п.2 ч.1 ст. 1 Закону), адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги (ч.1 ст. 20 Закону).
Зокрема, адвокат має право збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою (п.7 ч.1 ст. 20 Закону). А також, збираючи доказову інформацію, адвокат наділений правом фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, хід судового засідання у порядку, передбаченому законом (п.8 ч.1 ст. 20 Закону), одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань (п.10 ч.1 ст. 20 Закону), користуватись іншими правами, передбаченими законами (п.11 ч.1 ст. 20 Закону).
Разом з тим, на практиці виникають проблеми у реалізації вказаних прав, оскільки КПК України права адвоката-захисника, наприклад, на отримання та вилучення речей і документів, проведення опитування осіб, фіксування процесуальних дій та судового процесу, застосування технічних засобів та інші права не закріплено. Не передбачено і процесуального порядку здійснення вищезазначених дій, що у подальшому ускладнюватиме процедуру використання зібраних даних для збирання доказової інформації та впливатиме на визнання їх допустимими у відповідному кримінальному провадженні.
Таким чином, адвокат, як суб’єкт збирання доказів, наділений комплексом прав у цьому процесі, однак, надалі залишається фактично обмеженим у засобах збирання доказової інформації та позбавлений можливості проведення власного розслідування, продовжує залежати від сторони обвинувачення щодо проведення слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій. Тому є необхідним визначити та закріпити у нормах КПК України конкретного кола прав адвоката-захисника, як суб’єкта збирання доказів, включаючи і ті, які визначені та гарантовані нормами законодавства України про адвокатуру, а також визначення засобів збирання ним доказової інформації. Потребує чіткого законодавчого визначення та врегулювання відповідальність за невиконання законних вимог адвоката-захисника під час здійснення функції захисту, як повноцінної та рівноправної сторони у кримінальному провадженні та суб’єкта збирання доказів.
Література:
1. Кримінальний процесуальний кодекс України: прийнятий Верховною радою України Законом №4651-VI від 13.04.2012 р. – Х.: Право, 2012. – 392 с.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За загальною редакцією професорів В.Г. Гончаренка, В.Т. Нора, М.Є. Шумила. – К.: Юстініан, 2012. – 1224 с.
3. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – Х. : Фактор, 2011. – 128 с.
4. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»: Закон України від 5 липня 2012 р. №5076-VI // Голос України. – 2012. – 14 серпня.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
