Стаття 3 Конституції України, проголошує, що людина, її життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканість, безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а відповідно до статті 27 Конституції України, кожна людина має невід’ємне право на життя [1]. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Захищати життя людини – це прямий обов’язок держави. Це закріплено і в найважливіших міжнародних актах й релігійних джерелах: Загальній Декларації прав людини, Міжнародному Пакті про політичні і громадянські права, Декларації прав, свобод людини і громадянина та ін. Але в українському законодавстві досі не визначено з якого саме моменту починається цей захист.
Проблема визначення початку життя людини, тобто моменту, після якого вона набуває права на життя і його охорону, досить важлива з багатьох причин: від розв'язання цієї проблеми залежать питання правоздатності, визначення правової природи аборту, встановлення наявності або відсутності об’єкта злочину, складу злочину та підстав кримінальної відповідальності та ряд інших питань.
У кримінально-правовій літературі останніх років є декілька підходів щодо визначення початкового моменту людського життя. Думки багатьох вчених, стосовно даного питання, дуже різняться між собою і поділяються, як правило, на декілька позицій:
з моменту запліднення (С.Д. Порошук та О.В. Онуфрієнко);
з моменту визначення плоду життєздатним (Р. Шарапов, В.М. Трубникова та Т.А. Павленко);
з моменту фізіологічних пологів (В.В. Сташис та М.І. Бажанов);
з моменту народження (відокремлення від організму матері).
Зокрема вчені А. М. Красиков та Р. Стефанчук моментом життя людини вважають саме момент констатування повного вигнання або вилучення продукту зачаття з організму вагітної, тобто коли плід відокремився від утроби матері [2, с. 9-10].
На нашу думку саме теорія, яка початком життя людини визначає її народження, має найбільше вмотивованих підстав для існування і використання її для визначення моменту початку життя людини. Адже якщо порівняти її з іншими теоріями лише вона обґрунтовує саме життя людини, її самостійне поза утробне існування як окремої істоти (фактичне існування людини), чого немає в інших теоріях, де вона є частиною матері (внутрішньоутробне існування/розвиток) і говорити про захист прав та законних інтересів людини в даному разі не раціонально, адже її фактично ще не існує, ми розглядаємо захист прав плоду який розвивається, а не людини яка живе. Навіть враховуючи медичні показники того, що плід може існувати окремо від організму матері на 22 тижні розвитку [3], не є підставою вважати цей момент початком життя, адже цей термін має виключення з правила (передчасні пологи), тому головний акцент треба робити саме на тому, що він «може існувати окремо», а не «існує», ось чому беззаперечним початком життя особи, ми пропонуємо вважати, народження, тобто факт відокремлення від організму матері, самостійне існування, дихання, бачення світу, в певній мірі розуміння.
У підтвердження раціональності нашої позиції, наводимо думку М. Малеїни, російського фахівця у галузі особистих немайнових прав громадян, яка зазначає, що «незважаючи на те, що зачата дитина в майбутньому може стати суб'єктом права, навряд чи варто розглядати її як носія правоздатності й суб'єктивних прав ще до народження. Суб'єктивні права можуть виникнути лише в реально існуючого суб'єкта» [4, с. 58-60].
Яскраво відобразити раціональність нашої позиції можна на прикладі питання щодо визнання аборту – вбивством чи ні? У контексті нашої проблематики це залежить від обраної теорії, що визначає момент початку життя. Якщо це питання розглядати на основі теорій щодо визначення моменту початку життя з моменту запліднення або з моменту визначення плоду життєздатним, або з моменту фізіологічних пологів, то ми б говорили про умисне вбивство особи. Але враховуючи положення кримінального законодавства ми розуміємо, що в такому випадку не має фактичного об’єкту злочину (адже вбивство це умисне або необережне заподіяння смерті людині, а оскільки у нас не народжений плід, то говорити про людину ми ще не можемо) тому такі дії повинні визначатися як «плодовигнання» та «умертвіння плоду», подібні склади злочину використовувалися ще в Уложенні 1845 року. У цьому випадку М.А. Трясоумов, влучно, об’єктом такого посягання бачить життя здатного до позаутробного існування, але недоношеного плоду [5, c.45-47], тобто про вбивство людини і посягання на її життя ми говорити не можемо, отже і не виникає права на захист життя людини.
Не зважаючи на це ми не говоримо про те, що захищати права плоду (ненародженої дитини/ембріону) не треба, навпаки ми підтримуємо позицію В.М. Трубникова та Т.А. Павленко про необхідність забезпечити повноправну кримінально-правову охорону життя людського плоду і, відповідно, його права на життя на пізніх місяцях внутрішньоутробного розвитку, криміналізувавши як злочини проти життя незаконні пізні аборти та інше умертвіння плоду із сформованим головним мозком [6, c.122]. А почати потрібно з формування обов’язків людей по відношенню до ембріону, плоду, зміни їх моральних переконань. Вирішення проблеми полягає у закріпленні захисту ембріона та визнання за ним людської гідності. Для початку, забезпечити це можна шляхом доповнення статті 27 Конституції України формулюванням: «Держава гарантує повагу до людського життя з моменту зачаття». Таке конституційне положення буде першим кроком до закріплення гуманного та морально виправданого ставлення до людського ембріону в сучасному українському суспільстві.
Таким чином, викладене дає підстави для наступного висновку: початок життя людини і кримінально-правову охорону людського життя в чинному законодавстві України, на нашу думку, раціонально визначати з народження самої дитини, тобто з моменту фактичного відокремлення від організму матері та початку самостійного функціонування з подальшим поза утробним існуванням без посилання на періоди розвитку її організму, а лише спираючись на факт живонародження. Тому що, прив’язка до 22 тижнів вагітності не зовсім обґрунтована, адже дитина може народитися не тільки внаслідок фізіологічних пологів, а також і за допомогою кесаревого розтину, і передчасно.
Література:
1. Конституція України : за станом на 28 червня 1996 / Верховна Рада України. – оф. вид. – Х. : Парус-Друк, 2012. – 48 с.
2. Красиков А. Н. Уголовно-правовая охрана прав и свобод человека в России [ Текст] : уч. пособие / А. Н. Красиков. - Саратов : Полиграфист, 1996. -211 с.
3. Про затвердження Інструкції з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості, Порядку реєстрації живо народжених і мертвонароджених: Наказ Міністерства Охорони здоров’я України №179 від 29 березня 2006 р.: Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2006 р. за № 427/12301.
4. Абоймов В.В. Обеспечение и защита прав граждан в системе обязательного медицинского страхования [ Текст ] : пособие / В.В. Абоймов, А. В. Азаров, Н. Д. Тэгай, В.И. Турицын. -М.: Федеральный фонд ОМС, 2001. - 112с.
5. Трясоумов М.А. Уголовно-правовые и криминологические проблемы борьбы с детоубийством [ Текст ]: Дисс. ... канд. юрид. наук. / М. А. Трясоумов. - Екатеринбург, 1999. – 218с.
6. Трубников В. М. Концепція кримінально-правової охорони права людини на життя в Україні [ Текст ]: Монографія / В.М. Трубников, Т.А. Павленко – Х.: Харків юридичний, 2009. – 288 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
