Важливим етапом розвитку сучасної стадії підготовчого провадження в кримінальному процесі України є радянський період.
Дослідженню даної теми присвячені роботи таких відомих процесуалістів як: Т. А. Михайлової, І. Д. Перлова, Л. А. Гусєва, І. М. Гальперіна, М. С. Строговича та інших.
Першим законодавчим актом даного періоду став кримінально-процесуальний кодекс Української СРР, затверджений Всеукраїнським ЦВК 13 вересня 1922 року, який закріпив таку історичну форму сучасного підготовчого провадження як «віддання до суду».
Норми, що регламентували порядок віддання до суду містились у главах XIX та XX розділу II, присвяченому попередньому слідству та носили назву «Дії прокурора по закриттю справи та відданню до суду», «Дії суду по закриттю справи та відданню до суду».
Так, Кодекс передбачав дві різні процедури віддання до суду в залежності від категорії кримінальних справ. У кримінальних справах, у яких попереднє слідство не проводилось, віддання до суду здійснювалось постановою прокурора, яка направлялась до суду. (ст. ст. 225-228 КПК). Суддя, отримавши справу з даною постановою призначав її до розгляду по суті. (ст. 238 КПК).
У справах же, в яких проведення попереднього слідства було обов’язковим, віддання до суду здійснювалось судом у розпорядчому судовому засіданні у складі одного судді та двох народних засідателів. Сторони в судове засідання не викликались.
Так, у відповідності до ст. 239 КПК, справи, які надійшли до суду від слідчого з постановою про закриття справи чи від прокурора з обвинувальним висновком передавались народним суддею на розгляд у розпорядче судове засідання. Предметом дослідження у розпорядчому засіданні були відповідно: постанова про закриття справи або обвинувальний висновок. Інші матеріали попереднього слідства судом не досліджувались.
Питаннями, що вирішувались судом у розпорядчому засіданні були:
- чи достатньо обґрунтованим є пред’явлене особі обвинувачення;
- чи правильно обвинувачення сформульоване;
- чи передбачене пред’явлене обвинувачення Кримінальним кодексом і якою саме статтею;
- чи підлягає зміні список осіб, які викликаються в судове засідання.(ст. 240 КПК)
За результатами розгляду обвинувального висновку у розпорядчому судовому засіданні суд приймав одне з таких рішень:
- про закриття справи;
- про направлення справи на додаткове розслідування;
- про затвердження обвинувального висновку та віддання обвинуваченого до суду. [1, с. 30].
Підставами для закриття справи та направлення справи на додаткове розслідування були відсутність в діянні особи складу злочину та недостатність обґрунтування пред’явленого особі обвинувачення.
Встановивши, що обвинувальний висновок відповідає вимогам ст. 240 КПК, суд виносив постанову про затвердження обвинувального висновку та віддання обвинуваченого до суду.
У разі незгоди з формулюванням обвинувачення, яке містилось в обвинувальному висновку, суд був зобов’язаний скласти новий, який замінював собою попередній (ст. 242 КПК).
Крім повноважень щодо перевірки судом обвинувального висновку, Кодекс також встановлював обов’язок суду здійснити ряд підготовчих дій. Зокрема, суд одночасно з вирішенням питання про віддання обвинуваченого до суду вирішував питання: про призначення захисника; про внесення змін до списку осіб, що підлягав виклику в судове засідання; про скасування, зміну чи обрання запобіжного заходу; про клопотання сторін; про роз’єднання справ, невірно об’єднаних під час попереднього слідства.
Таким чином, встановлена КПК УСРР 1922 р. процедура віддання до суду являла собою заключний етап стадії попереднього слідства, значення якої полягало, - по-перше, в здійсненні судом перевірки обвинувального висновку на предмет дотримання вимог закону, по-друге, у вирішенні питання по суті обвинувачення і, за наявності для цього підстав, у закриті справи, по-третє, у здійсненні дій, необхідних для підготовки справи до судового розгляду.
15 вересня 1927 року вступив в дію новий Кримінально-процесуальний кодекс Української СРР, яким було дещо змінено попередню процедуру віддання обвинуваченого до суду.
Так, у справах, у яких проводилось дізнання, повноваження щодо віддання до суду були надані слідчому, який виносив відповідну постанову та направляв її до суду. Після отримання постанови слідчого справа призначалась судом до розгляду. (ст. 213, 233 КПК)
У справах, у яких проводилось попереднє слідство, віддання до суду здійснював прокурор, який після отримання від слідчого обвинувального висновку, у разі відповідності його закону, виносив постанову, якою надав обвинувальному висновку сили обвинувального акта та віддав обвинуваченого до суду. (ст. 223 КПК) [2, с. 48].
КПК 1927 року, на відміну від попереднього, не передбачав віддання до суду у розпорядчому судовому засіданні. Натомість у главі XX під назвою «Підготовчі до суду дії» відніс її до «Провадження в судах першої інстанції» (розділ III КПК). Така позиція законодавця була суттєвим кроком уперед, порівняно з попереднім Кодексом, оскільки відповідала процесуальному призначенню даної стадії, як проміжної між стадією попереднього розслідування та судового розгляду.
Так, Кодекс передбачав наступну процедуру. Після надходження справи з обвинувальним актом та постановою про віддання до суду вона призначалась на розгляд підготовчого засідання у складі народного судді та двох народних засідателів. Підставами для проведення підготовчого засідання були:
- істотна неповнота попереднього розслідування, яку неможливо виправити під час судового слідства;
- незгода з кваліфікацією злочину, інкримінованого обвинуваченому;
- незгода зі списком свідків або експертів, які підлягають виклику в судове засідання;
- відсутність достатніх підстав для віддання обвинуваченого до суду;
- незгода з запобіжним заходом, обраним прокурором, слідчим або з постановою прокурора про закриття справи.
За результатами розгляду справи суд приймав одне з таких рішень:
- про закриття справи;
- про направлення справи на додаткове розслідування;
- про зміну обвинувачення і внесення інших змін в обвинувальний висновок або обвинувальний акт;
- про зміну списку осіб, що підлягають виклику в судове засідання;
- про визнання обвинувального висновку або обвинувальний акта неправильно складеним та складення нового;
- про згоду з актом віддання до суду і призначення справи до розгляду;
- про повернення справи органу слідства для проведення додаткових слідчих дій у разі зміни кваліфікації злочину на більш тяжкий. (ст. 233-3)
На відміну від попереднього Кодексу, який предметом перевірки судом у розпорядчому засіданні визначав лише обвинувальний висновок, Кодекс 1927 р. встановлював, що предметом такої перевірки є кримінальна справа. Таким чином, суд під час підготовчого засідання за КПК 1927 р. здійснював контроль за законністю та повнотою проведення попереднього розслідування, а не лише проводив ревізію обвинувального висновку.
Разом з тим, цей Кодекс, як і попередній, залишив обов’язок суду вносити зміни в обвинувальний акт або обвинувальний висновок і складати, за необхідності, новий, що свідчить про зміну діяльності суду в даний історичний період на відверто обвинувальну.
Новелою КПК 1927 р. було й те, що в ньому вперше встановлювався граничний строк для призначення справи до розгляду у разі перебування особи під вартою. Так, згідно зі статтею 234 КПК він становив один місяць з моменту віддання до суду, який у крайніх випадках міг бути продовжений народним суддею на строк не більше одного місяця.
Ще одна новела стосувалась складу учасників підготовчого засідання. У відповідності зі ст. 233-2 КПК про підготовче судове засідання обов’язково повідомлялися не лише прокурор, а й за ініціативою суду, в судове засідання міг бути викликаний і обвинувачений.
Порівняно з попереднім, КПК 1927 р. розширив перелік підготовчих дій суду, зокрема, за рахунок дій, спрямованих на застосування заходів забезпечення цивільного позову, пов’язаних з визначенням дати, місця проведення судового розгляду, складу народних засідателів.
Наостанок, новелою КПК 1927 р. було те, що суддя, вирішуючи клопотання сторін про виклик свідків, призначення експертизи або витребування інших доказів, не мав права відмовляти в їх задоволенні.
Але, обидва Кримінально-процесуальні кодекси не містили прав сторін на оскарження рішень суду, що приймались під час розпорядчого та підготовчого судового засідання, а КПК 1927 р. передбачав можливість внесення протесту прокурора.
Так історично зародилась і зазнала перших змін проміжна стадія кримінального судочинства України, яка розташована між попереднім (досудовим) розслідуванням і судовим розглядом , яка в подальшому ще не раз істотно реформувалась аж до сучасного підготовчого провадження, передбаченого КПК України 2012 року.
Література:
1. Уголовно-процессуальный кодекс У.С.С.Р, утверждённый В.У.Ц.И.К. 13 сентября 1922 г. – Издание Наркомюста У.С.С.Р. – Харьков, 1922. – 60 с.
2. Уголовно-процесуальный кодекс Украинской ССР, введен в действие с 15 сентября 1927 р. – Государственное издательство Юридической литературы. – М., 1955. – 70 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
