Про підстави проведення експертизи йдеться у ч. 1 ст. 242 КПК України. Експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.
Спеціальні знання можуть відноситися до будь-якої сфери людської діяльності – науки, техніки, мистецтва та ремесла [1, с. 539]. До них не належать загальновідомі та загальнодоступні наукові знання, а також знання в галузі матеріального та процесуального права, якими зобов’язані володіти слідчі, прокурори, судді. Саме тому в ч. 1 ст. 242 КПК України зазначено, що не допускається проведення експертизи для з’ясування питань права.
Відповідно до ч. 2 ст. 242 КПК України, слідчий або прокурор зобов’язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо : 1) встановлення причин смерті; 2) встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень; 3) визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, що викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності; 4) встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, а іншим способом неможливо отримати ці відомості; 5) встановлення статевої зрілості потерпілої особи в кримінальних провадженнях щодо злочинів, передбачених ст. 155 КПК України.
У зв’язку з розглядом цього питання необхідно зазначити, що у кримінально-процесуальному законодавстві деяких країн передбачені й інші підстави для обов’язкового призначення експертизи.
Так, наприклад, згідно п. 4 ст. 196 КПК Російської Федерації, призначення судової експертизи є обов’язковим, якщо необхідно встановити психічний або фізичний стан потерпілого, коли виникає сумнів у його здатності правильно сприймати обставини, що мають значення для кримінальної справи, і давати показання [2].
Відповідно до п. 4 ст. 200 КПК Киргизької Республіки, призначення та проведення експертизи також є обов’язковим для встановлення психічного стану не тільки потерпілого, але і свідка, якщо виникає сумнів у його здатності правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про них показання [3].
Вважаємо, що ст. 242 чинного КПК України також доцільно доповнити положенням, що призначення експертизи є обов’язковим, якщо необхідно встановити психічний або фізичний стан потерпілого, свідка, коли виникає сумнів у його здатності правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них.
На наш погляд, також слід доповнити ст. 242 КПК України положенням, що призначення експертизи є обов’язковим для встановлення віку малолітньої особи, коли це має значення для вирішення питання про можливість застосування до нього примусових заходів виховного характеру, а іншим способом неможливо отримати ці дані.
Дану пропозицію можна обґрунтувати тим, що у параграфі 2 глави 38 КПК України йдеться про застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності. Такі заходи застосовуються до осіб, які після досягнення одинадцяти років вчинили суспільно небезпечне діяння. Таким чином, якщо немає документів, що підтверджують досягнення малолітньою особою цього віку і неможливо їх одержати, необхідно призначати експертизу.
Заслуговує на розгляд питання про процесуальну форму призначення експертизи. На стор. 620-621 науково-практичного коментаря КПК України (за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова) вірно відмічається, що виходячи зі змісту КПК, складно з’ясувати, яким саме процесуальним документом залучається експерт до кримінального провадження. Виходячи із прагнення забезпечити однаковість кримінальної процесуальної термінології та керуючись ч. 3 ст. 110, ч. 7 ст. 69, ст. 332 КПК України, зроблено висновок, що юридичною підставою для залучення експерта на стадії досудового розслідування повинна бути постанова слідчого або прокурора про доручення проведення експертизи [4, с. 620-621].
Необхідно зазначити, що КПК України не визначає, які саме дані мають бути наведені у цій постанові. У ч. 5 ст. 110 цього Кодексу викладені тільки загальні вимоги, що пред’являються до будь-якої постанови слідчого, прокурора.
Враховуючи викладене, пропонуємо доповнити КПК України статтею про вимоги до постанови слідчого, прокурора про доручення проведення експертизи. У даній статті слід передбачити, що при необхідності проведення експертизи слідчий, прокурор складає мотивовану постанову, у якій, окрім даних, зазначених у ч. 5 ст. 110 КПК України, вказує підстави для проведення експертизи, прізвище експерта або назву установи, експертам якої доручається провести експертизу, питання, з яких експерт повинен дати висновок, об’єкти, які мають бути досліджені, а також перелічує матеріали, що пред’являються експертові для ознайомлення.
Експертиза у деяких випадках може проводитися не в експертній установі. Враховуючи це, вважаємо доцільним доповнити КПК України статтею, яка б регулювала дії слідчого або прокурора після винесення постанови про доручення проведення експертизи. У ній слід записати, що коли експертиза проводиться не в експертній установі, слідчий, упевнившись в особі експерта, вручає йому копію постанови про доручення проведення експертизи, роз’яснює обов’язки і права, встановлені ст. 69 КПК України, і попереджає його про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КПК України за відмову від виконання покладених на нього обов’язків, а також за дачу завідомо неправдивого висновку. Про виконання цих дій слідчий, прокурор складає протокол, у якому, окрім даних, передбачених ст. 104 КПК України, зазначає також відомості про особу експерта, його компетентність у певній галузі знань і зроблені ним заяви.
Як уявляється, КПК України необхідно доповнити статтею про права підозрюваного при призначенні та проведенні експертизи у стадії досудового розслідування. У цій статті слід вказати, що підозрюваний має право : 1) ознайомитися з постановою про доручення проведення експертизи; 2) заявити відвід експертові; 3) клопотати про призначення експерта з числа вказаних ним осіб; 4) клопотати про постановку перед експертизою додаткових питань; 5) давати пояснення експертові; 6) пред’являти додаткові документи; 7) ознайомлюватися з матеріалами експертизи і висновком експерта після закінчення експертизи; 8) заявляти клопотання про доручення проведення нової, додаткової або повторної експертизи.
Також КПК України слід доповнити статтею про такі ж права свідка, потерпілого при призначенні та проведенні експертизи. Це потрібно зробити тоді, коли ч. 2 ст. 242 КПК України буде доповнено нормою про обов’язкове призначення судової експертизи для встановлення психічного або фізичного стану потерпілого, свідка, коли виникає сумнів у його здатності правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них.
Література:
1. Кримінальний процесуальний кодекс України науково-практичний коментар / за загальною редакцією В. Г. Гончаренка, В. Т. Нора, М. Є. Шумила. – К. : Юстініан, 2012. – 1224 с.
2. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации. – М. : Проспект, КНОРУС, 2009. – 224 с.
3. Научно-практический комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Кыргызской Республики. – Бишкек, 2008. – 704 с.
4. Кримінальний процесуальний кодекс України : науково-практичний коментар : у 2 т. Т. 2 / Є. М. Блажівський, Ю. М. Грошевой, Ю. М. Дьомін та ін.; за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. – Х. : Право, 2012. – 664с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
