На сьогодні, у відкритому фінансовому світі з високою мобільністю коштів та швидким розвитком технологій платіжних операцій, засоби для відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, а також їх анонімного захисту в певних країнах чи на певних територіях роблять фінансову злочинність транснаціональною.
Під час трансформації та оновлення національної економіки збільшується частка тіньових, кримінальних капіталів, власники яких намагаються їх легалізувати. Внаслідок чого, відбувається проникнення таких коштів у різні сфери економіки країни, здійснюється приховування частини доходів, що призводить до зменшення податкових надходжень до державного бюджету. Проблема відмивання «брудних» грошей набула глобального характеру та викликає стурбованість світової спільноти.
Актуальність досліджуваної теми зумовлена постійним ускладненням схем легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. У зв’язку з чим, виникає необхідність в об’єднанні зусиль правоохоронних органів різних країн у процесах запобігання та протидії відмиванню.
У юридичній літературі питанням протидії легалізації злочинних доходів приділялась увага в роботах як вітчизняних, так і зарубіжних авторів, а саме : П. П. Андрушка, М. В. Бондаревої, Б. С. Болотського, В. І. Борисова, В. П. Головіної, О. О. Дудорова, Е. А. Іванова, Н. С. Карпова, Ю. В. Короткова, В. В. Лаврова, А. А. Музики, В. О. Навроцького, І. Б. Осмаєва, В. М. Поповича, Б. Г. Розовського, М. В. Салтевського, Є. Л. Стрельцова, А. А. Шебунова, В. Ю. Шепітька, А. П. Шеремета, О. О. Чаричанського й інших авторів.
За останні роки значно зросла кількість країн, фінансові структури яких пропонують фінансові послуги без відповідного контролю чи регулювання. Вони також захищені банківською таємницею. Швидке збільшення кількості таких країн (територій), які не бажають співпрацювати і не беруть участі або беруть лише незначну участь у двосторонньому чи міжнародному співробітництві для подолання фінансової злочинності, посилює конкуренцію між офшорними центрами та ще більш погіршує ситуацію, що склалася на ринку фінансових послуг.
Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом становить серйозну небезпеку для розвитку національної економіки, у тому числі її кредитно-фінансової системи, утвердження демократичних засад діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Ставить під загрозу національну безпеку та послаблює міжнародний авторитет України.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» від 28 листопада 2002 року (зі змінами, станом на 16 травня 2013 року), під доходами, одержаними злочинним шляхом, розуміється будь-яка економічна вигода, одержана внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, яка може складатися з матеріальної власності чи власності, що виражена в правах, а також включати рухоме чи нерухоме майно та документи, які підтверджують право на таку власність або частку в ній [1].
Частина 1 статті 209 Кримінального кодексу України (далі – КК України) передбачає кримінальну відповідальність за вчинення фінансової операції чи правочину з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів. Під суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, відповідно до цієї статті є діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (за винятком діянь, передбачених статтями 212 і 212-1 Кримінального кодексу України), або діяння, вчинене за межами України, якщо воно визнається суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, за кримінальним законом держави, де воно було вчинене, і є злочином за Кримінальним кодексом України та внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи [2].
Загальновідомо, що предмет доказування змістовніше за склад злочину. У процесі виявлення фактичних даних, в яких містяться ознаки легалізації злочинних доходів, необхідно конкретизувати злочинне походження цих доходів, тобто встановлювати зв’язок між діями з легалізації і предикатним злочином. Якщо легалізація майна відбувається по частинах, тобто є продовжуваним злочином, то достатньо встановити, що завершена (або здійснений замах на це) хоча б одна з передбачених диспозицією ст. 209 КК України форм протиправних дій (фінансова операція чи правочин) з будь-якою частиною злочинного доходу.
Здійснюючи досудове розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ст. 209 КК України, слідчому стосовно предмета легалізації необхідно встановити, що найменш, такі групи обставин :
а) чітко розмежувати, що конкретно – гроші (найменування валюти, сума тощо) або інше майно (якого виду, сорту, класу, кількості, вартості тощо) здобуті в наслідок вчинення предикатного злочину і яким чином (частково чи повністю, у якому кількісно-якісному вираженні, яким способом кожна частина чи усі разом, коли і т. ін.) саме вони були легалізовані;
б) чи передбачено законом легальне використання цих грошей або майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню :
1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання [3].
При досудовому розслідуванні злочинів даного виду необхідно оцінювати форму легалізації злочинних доходів. За смислом ст. 209 КК України використання грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, може відбуватись лише в ході здійснення законних видів фінансових операцій чи укладення угод. Якщо злочинні доходи використовуються злочинцями на продовження кримінального бізнесу (закупівлі сировини для нелегального виробництва алкогольних виробів, фальсифікованих товарів; розрахунків за викрадені витвори мистецтва, нові партії зброї тощо) – це вже не легалізація злочинних доходів, тому що не задіяна законна сфера господарських відносин, тобто вказані дії не спрямовані на об’єкт, що захищений ст. 209 КК України. В останньому випадку мова йде про самостійні склади злочинів і, можливо, охоплює стадію їх підготовки.
Грошові кошти та інше майно виступають предметом легалізації за умови, що їх одержання відбулося заздалегідь і було поєднано з порушенням норм тільки кримінального законодавства України або іншої держави. Вказівка на винятково злочинний характер одержання майна – предмета кримінально караної легалізації не означає, що ст. 209 КК України є нормою з кримінально-правовою преюдицією, яка вимагає для свого застосування попереднього винесення обвинувального вироку за суспільно небезпечне протиправне діяння – джерело «брудних» доходів. Для інкримінування ст. 209 КК України особі, яка не вчиняла предикатного діяння, достатньо встановленого за допомогою будь-яких об’єктивних даних усвідомлення нею того, що вона вчинює дії з майном, одержаним унаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів. Наявність обвинувального вироку суду, яким особу визнано винною у вчиненні предикатного злочину, іншого процесуального документа суду, що підтверджує факт вчинення такого злочину (наприклад, постанови про звільнення особи від кримінальної відповідальності), полегшує з’ясування і доказування усвідомлення кримінально караного характеру походження відповідного майна.
Обстановка вчинення злочину охоплює різні економічні, нормативно-правові відносини у державі, ставлення банківських працівників, правоохоронців до власних професійних обов’язків. Важливим фактором, що сприяє поширенню злочину, є організована злочинність, що стрімко поширює сфери свого впливу та укріплюється на теренах сучасної світової спільноти. Боротьба з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, є вкрай необхідною з трьох основних причин : 1) такі заходи дають можливість виявити злочини, спрямованих на отримання «брудних» коштів; 2) відмивання доходів сприяє розвитку міжнародної корупції, що підриває зусилля України, спрямовані на становлення демократичних політичних інститутів та стабільної національної економічної системи; 3) боротьба з цим економічним злочином допомагає захистити цілісність української фінансової системи від негативного впливу кримінального капіталу.
Література :
1. Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму [Електронний ресурс] : закон України від 28.11.2002 р. № 249-IV. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/go/249-15.
2. Кримінальний кодекс України [Електронний ресурс] : закон України від 05.04.2001 р. № 2341-III. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/go/2341-14.
3. Кримінальний процесуальний кодекс України. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України». – Х. : Одіссей, 2012. – 360 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
