В сучасних умовах найважливішою проблемою будь-якого українського підприємства, що працює на міжнародному ринку є проблема його виживання та успішного розвитку на ньому. Великої уваги вимагають такі питання, як створення стабільної правової бази, сприятливого інвестиційного клімату, ефективної системи управління зовнішньоекономічної діяльності на рівні підприємства, підвищення якості експортної продукції і багато інших. Особливої уваги вимагає підготовка спеціалістів для сфери зовнішньоекономічної діяльності. Ефективне вирішення цієї проблеми полягає у створенні та реалізації конкурентних переваг, що значною мірою можуть бути досягнуті на основі грамотно розроблених і ефективно втілених зовнішньоторговельних контрактів, які характеризуються високим рівнем складності, рухливості та невизначеності. Тому в сучасних умовах жорсткої конкурентної боротьби на світовому ринку потреба у реалізації зовнішньоторговельних контрактів значно зростає, а постійний аналіз та усунення проблем, що виникають при цьому, стає невід’ємною частиною роботи на кожному задіяному до зовнішньої торгівлі підприємстві.
Господарсько-правова природа міжнародної торгівлі зумовлює їх регулювання шляхом комплексного застосування публічно-правових і приватноправових інструментів, тобто нормативно-правових актів, які належать до різних галузей міжнародного та національного права: конституційного, цивільного, господарського, фінансового, адміністративного, природно-ресурсного. Підставою для встановлення відповідних економічних відносин між суб'єктами міжнародної торгівлі є укладання різноманітних міжнародних контрактів. Контракт – це письмово оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав і обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.
У міжнародній практиці використовується багато різновидів зовнішньоторгових договорів, серед яких зовнішньоторгові договори купівлі-продажу, підряду, франчайзингові, ліцензійні, лізингові та біржові угоди, договори страхування, перевезення, позики тощо. Найчастіше застосовується договір міжнародної купівлі-продажу. Однак не всяку зовнішньоторговельну угоду можна назвати міжнародною. А саме, договір купівлі-продажу не вважається міжнародним, якщо він підписаний між сторонами різної державної належності, підприємства яких знаходяться на території однієї держави. Разом з тим договір вважається міжнародним, якщо він підписаний між сторонами однієї державної належності, але підприємства яких знаходяться на території різних держав[1].
Укладання зовнішньоекономічної угоди являє собою досить об’ємний і складний процес, реалізація якого викликає немало труднощів і проблем, вимагає неабияких зусиль та знань.
Процес реалізації зовнішньоекономічних контрактів характеризується великою кількістю зворотних зв'язків між різноманітними етапами і значними розбіжностями в рівні агрегування останніх.
В сучасних умовах організації не володіють необхідною для ефективної реалізації міжнародних контрактів інформацією ні про себе, ні, тим більше, про зовнішнє оточення і перспективи змін у ньому.
На підприємствах, як правило, немає компетентних менеджерів, юристів спроможних забезпечити розробку і реалізацію ефективної угоди співпраці підприємства з іноземним контрагентом.
Саме тому проблемам реалізації зовнішньоекономічних контрактів та пошуку шляхів їх вирішення відведено чільне місце у працях як багатьох американських, німецьких чи японських фахівців-економістів, так і у вітчизняних дослідників особливостей зовнішньоекономічних зв’язків.
Основним етапом реалізації зовнішньоекономічних контрактів є розроблення основних статей угоди, оскільки саме вони служать орієнтиром для наступних кроків.
Проблемними вважаються такі питання:
• що потрібно для того, щоб угода вважалася укладеною;
• коли переходить право власності на товар;
• коли переходить ризик випадкової втрати товару;
• хто зобов'язаний застрахувати товар і заплатити за страховку;
• хто зобов'язаний організувати транспортування товару і заплатити за транспортування;
• хто зобов'язаний сплатити мита, податки, збори;
• коли вважається, що сторона договору виконала усі свої зобов'язання, що виникли в результаті укладання договору;
• наслідки невиконання договору;
• відповідальність за порушення умов контракту та за яким законодавством буде вирішуватися спір у разі його виникнення.
Важливе місце при укладенні зовнішньоекономічного контракту займає питання про право якої держави застосовуватиметься для регулювання форми угоди і прав та обов'язків сторін. За українським законодавством права й обов'язки сторін за міжнародним контрактом визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні контракту або в результаті подальшого узгодження. За відсутності такої угоди до контракту застосовується право країни, де засновано, розташовано штаб-квартиру чи основне місце діяльності сторони, котра є: продавцем у контракті купівлі-продажу; комітентом (консигнантом) - у договорі комісії (консигнації); довірителем - у договорі доручення; перевізником - у договорі перевезення[2].
На сьогоднішній день вже розроблено багато типових контрактів, які застосовуються окремо під кожен випадок. Тому що, складання і реалізація контракту - це дуже трудомістка справа, що потребує великих витрат, зусиль і часу з боку контрагентів. Тому бажання якось уніфікувати, стандартизувати контракти, зробити їх типовими назріло вже давно. Ще наприкінці минулого сторіччя у Великобританії вперше з'явилися типові контракти, окремими з них користуються досі.
Для відображання інтересів всіх учасників міжнародної торгівлі незалежно від видів правових систем, без розподілу на розвинені правові системи і "колоніальні" були створенні норми, які уніфікують міжнародні норми. У 1994 році Міжнародним інститутом уніфікації приватного права були створені Принципи міжнародних комерційних договорів, так звані Принципи УНІДРУА.По суті цей документ являє собою впорядкований та уніфікований перелік міжнародних торговельних звичаїв.Необхідно мати на увазі, що деякі положення Принципів вступають у протиріччя з українським законодавством.
Також з цілю однакового тлумачення міжнародних норм були розроблені офіційні правила тлумачення торговельних термінів (скорочено Інкотермс) стосуються типових умов договору купівлі-продажу[3].
Тому можна зробити висновок, що на даний момент в зовнішньоекономічних угодах найбільш актуальними є такі проблеми:
1) відсутність чіткої методики підготовки, розробки та реалізації зовнішньоекономічних контрактів;
2) відсутність необхідної для ефективної розробки та реалізації зовнішньоекономічних контрактів інформації про контрагентів, традиції їх контрактної діяльності, недостовірність наявних даних.
Література:
1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» № 959-12 від 16 квітня 1991 р.
2. Закон України «Про міжнародні договори України» від 22.12.1993 № 3767-XII.
3. Смирнов В. В. Экспортно-импортныеоперации в международномбизнесе. Правила «ИНКОТЕРМС-2000» ,условиядоговора, риски и переходыих на страховщика. - М., 2006
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
