Визначення неустойки у теорії цивільного та господарського права суттєво відрізняються одне від одного, що суттєво впливає на правильність її застосування та спричиняє правові колізії.
Наприклад, ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України визнає неустойку як грошову суму або майно, які боржник має передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Неустойка за Цивільним Кодексом може виступати у вигляді штрафу та пені. Разом із тим Господарський кодекс використовує поняття «штрафні санкції». При цьому ГКУ виділяє такі види штрафних санкцій як неустойка, штраф, пеня. Але при цьому визначення видів штрафних санкцій ГКУ не містить. Відсутнє і чітке відмежування їх одна від одної. Є лише вказівка, що розмір штрафних санкцій може бути визначений договором: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання; у певній визначеній грошовій сумі; у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання; у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Тим не менше, виходячи з цієї вказівки неможливо визначити, що з перерахованого вище є неустойкою, що штрафом, а що пенею.
Ця прогалина могла б бути заповнена шляхом застосування до недостатньо чітких положень Господарського кодексу про штрафні санкції положень про неустойку, що містяться в Цивільному кодексі України як у нормативному акті загального характеру.
Така можливість існує завдяки положенню Господарського кодексу України, яке визначає, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Але перешкодою цьому виступає те, що Цивільний кодекс України визначає штраф і пеню як види неустойки, тоді як Господарський кодекс визначає неустойку, штраф і пеню як окремі самостійні види санкцій.
Одним з найбільш цікавих питань є питання щодо розміру відповідальності за порушення зобов'язання. Так, згідно ст. 551 ЦКУ , встановлений законом розмір неустойки може бути збільшений у договорі за згодою сторін. Частина 2 вказаної статті передбачає заборону лише на зменшення встановленого законом розміру неустойки. Водночас ст.231 Господарського кодексу наголошує на тому, що передбачений законом розмір штрафних санкцій стосовно окремих видів зобов'язань не може бути змінений.
Стає незрозумілим, чи можуть сторони самостійно збільшити розмір штрафних санкцій (неустойки) у випадку, якщо це не передбачено законом. Але норма ЦКУ не передбачає будь-яких винятків із загального правила про збільшення розміру неустойки, до того ж цей пункт має не меншу силу, ніж ГКУ, тому це питання лишається відкритим.
Звернемося до колізії, яка виникає при вирішенні питання про порядок стягнення неустойки та відшкодування збитків. Так, ст. 624 ЦКУ передбачає, що неустойка підлягає стягненню в повному розмірі незалежно від стягнення збитків. Водночас ГКУ передбачає , що збитки стягуються в частині, яка не покрита штрафними санкціями. Можливість же відшкодування збитків у повному обсязі поряд зі стягненням неустойки має бути передбачена законом чи договором. Можна вважати, що ст.624 ЦКУ і є тим самим передбаченим законом варіантом.
Також незрозумілим є питання, чи можливо взагалі застосовувати визначення штрафу та пені, наведені в ЦК України стосовно господарських правовідносин. ГКУ оперує даними поняттями, але визначення їм не дає.
Більше того, Господарський кодекс визначає штрафні санкції виключно як господарські санкції у вигляді певної грошової суми, тоді як згідно Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею)може бути й інше майно, яке боржник має передати кредиторові у випадку порушення зобов'язання. Майном же, в силу ст.190 Цивільного кодексу , можуть бути, наприклад, майнові права.
Якщо розглядати строки нарахування штрафних санкцій (неустойки), то ЦКУ не передбачає будь-яких строків, які обмежували б її нарахування, на відміну від ГКУ, який встановлює шестимісячний строк її нарахування з моменту порушення виконання зобов’язання. Тобто, можна припустити, що ця норма конкретизує загальні положення ЦКУ.
ЦКУ та ГКУ містять різний підхід до визначення співвідношення неустойки та збитків. Оскільки сплата (передача) неустойки та відшкодування збитків є самостійними формами цивільно-правової відповідальності, ч. 2 ст. 552 ЦК України передбачає їх одночасне застосування в разі порушення зобов’язання. В свою чергу ГК України, а саме ч. 1 ст. 232 передбачає, що якщо за невиконання або неналежне виконання зобов’язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Тобто ГКУ встановив правило, що в разі відсутності іншої домовленості між сторонами, неустойка матиме заліковий характер, а ЦКУ встановлює основним видом штрафну неустойку.
Таким чином поняття неустойки в цивільному та господарському законодавстві має ряд суттєвих відмінностей та неузгодженостей, які викликають певні труднощі у застосуванні. Ці неузгодженості у визначенні неустойки викликають виникнення правових колізій та прогалин у праві та потребують вирішення. А до їх вирішення ми маємо знати та враховувати їх.
Література:
1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 18, № 19-20, № 21-22. - Ст. 144
2. Цивільний кодекс України : за станом на 11серпня 2013р. / Відомості Верховної Ради України (ВВР) , 2003, № 40-44. – Ст.356.
3. Пучковська І. Проти подвійної природи неустойки / І. Пучковська // Вісник Академії правових наук України. - №4. - 2011. - С. 105-113
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
