Вкотре, спостерігаючи за сучасною українською дійсністю, переконуємося у необхідності дослідження проблем, пов’язаних з демократією та формуванням демократичних режимів. Використання світового історичного досвіду в даній царині допоможе зрозуміти можливості та механізми впровадження демократії в посттоталітарному суспільстві, врахувати чужі помилки, закласти вагому цеглину в основу української демократичної держави.
Дане дослідження має на меті виокремити значення “Декларації прав людини і громадянина” 1789р. в тому аспекті, що вона відкрила нові провідні ідеї для теорії держави і права, дала підґрунтя для принципово нових конституцій, основою яких є дві головні ідеї: ідеал свободи людини та ідеал суверенності народу. Можна також погодитися з думкою більшості дослідників, що Декларація стала продовженням і доповненням “Декларації незалежності США” 1776р.[3,8,9,11], що підтверджує незворотність демократичних процесів в США та європейських країнах, які в кінцевому результаті привели до формування в цих державах громадянського суспільства.
При розгляді даної проблеми можна зауважити, що автори Декларації розуміли її головне призначення - вона виражала загальний погляд на майбутнє, яке революція ще повинна була завоювати. Тому положення цього документу звучать, як гасла, що кличуть народ на барикади. Наслідуючи своїх американських колег творці французької Декларації не внесли до її змісту всього, що стосувалося економічних відносин громадян[11,36]. Складена як програма революції, Декларація повинна була сприяти збереженню “братської єдності”[10,241]. При цьому її зміст також була визначений своєрідністю конкретно-історичного моменту, що переживала французька держава. Це стосується і складу самих революціонерів, більшість з яких вірила в можливість негайної перемоги ідеалів свободи, рівності та братерства. Проте існувала і та частина, яка не тільки розуміла, а й не прагнула обов’язкового негайного втілення в життя принципів “Декларації прав людини і громадянина”. Цілком зрозуміло, що в державі, де тільки вчора панував класичний абсолютизм, і одна людина могла вершити долі всіх інших громадян за своїм бажанням, сама ідея рівності могла виглядати абсурдною. Тому частина активних діячів французької революції бачила демократизацію французького суспільства в далекій перспективі і погоджувалась на відступ від її найбільш прогресивних положень[11,35].
Відзначу, що зміст самої “Декларації прав людини і громадянина” витриманий в дусі загально-правової концепції, значний вплив на неї мали ідеї французьких просвітителів 18ст. і “Декларації незалежності США”. “Всі люди народжуються і залишаються вільними і рівними в правах” – гласить 1 стаття, а “забуття прав людини”, “зневага до них”, є на думку авторів Декларації “причиною суспільних трагедій і пороків керівництва”[5,191]. Декларація була сформульована в дусі загальнонаціонального маніфесту, де були закладені принципи демократичного державно-правового ладу, серед яких особливе місце займають природні та невід’ємні права людини “народного суверенітету” “розподілу влади”[7,162]. В Декларації встановлювався взаємозв’язок цих принципів. Історія довела, що творцям Декларації не вдалось примирити народні маси з новою французькою владою, але це в ніякою мірою не применшує її внеску у розвиток громадянського суспільства[11,34].
Аналізуючи “Декларацію прав людини і громадянина” можна зробити висновок, що найбільший вплив на правову свідомість громадян мали ст.1, ст.6, ст.10, ст.11. Ст.1 вселяла віру французів у справедливу демократичну державу[12,85]. Ст.6 проголошувала рівність всіх перед законом і можливість громадян брати участь особисто, або через своїх представників в її творенні[12,86]. Ст.10, що пропагувала свободу вільного викладання своїх думок, навіть релігійних, теж допомагала французам відчувати себе господарями у своїй державі. А ст.11 спонукала громадян надовго забути про переслідування та тотальну цензуру, що існувала в роки абсолютизму[12,87]. Особливість цих статей пов’язано насамперед з тим, що революція не зупинилась у 1789р., вона продовжувала розвиватись підхопивши гасла Декларації.
Події, що відбулись у Франції в кін. XVIII - в XIX ст. беззаперечно були наповнені духом “Декларації прав людини і громадянина”. Французькі державні діячі розвивали її принципи та втілювали їх в життя, доповнювали її, але не міняли суті. Декларація зробила величезний вплив на формування європейської правової свідомості. Принципи Декларації 1789р. лягли в основу Загальної декларації прав людини, прийнятої 1918р. ООН. Вона і сьогодні є неодмінною частиною демократичних конституцій.
Література:
1. Велика Енциклопедія Кирила і Мефодія. – 2001р. (Інтернет версія) // www. library. mdu. ru.
2. Карлейль Томас. Французская революция. История. – М.: Мысль, 2001.- С.83-85.
3. Кропоткин П.А. Великая французская революция. – М.: Наука, 1979. – С.114-115.
4. Левіна Ю. Соціальна цінність демократії. // Вісник Академії Правових Наук України. - №2, 2007. - №2. – С.250.
5. Луи Антуан Сен-Жюст. Речи. Трактаты. – СПб.: Наука, 1995. – С.191-195.
6. Манфред Н.З. Великая французская буржуазная революция. – М., 1956. – С.93.
7. Матьез Альберт. Французская революция. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1995. – С.162-168.
8. Мироненко О.М. Права і свободи людини у західній політико-правовій ідеології. XVII-XVIII ст. – К., 1995. – С.41.
9. Ревуненков В.Г. Очерки по истории Великой французской революции 1789-1989р.р. – Л.: ЛГУ, 1989. – С.81.
10. Робеспьер Максимилиан. Революционная законность и правосудие. – Л.: ЛГУ, 1959. – С.241.
11. Смирнов В.П., Посконин В.С. Традиции Великой французской революции в историко-политической жизни. – М.: МГУ, 1991. – С.34-36.
12. Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн / Під ред. В.Д. Гончаренка – К.,1998. – С.85-87.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
