Нині цивільно-процесуальне законодавство створює спрощені умови розгляду цивільних справ шляхом об'єднання та роз'єднання позовів. Об'єднанням позовів забезпечується правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих цивільних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об'єднуються однорідністю вимог.
Відповідно до ч. 1 статті 126 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або суд під час її розгляду мають право постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача. Під однорідними розуміються зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову (позови кількох осіб про стягнення зарплати чи про поновлення на роботі) [2].
Не зважаючи на те, що об'єднання позовів сприяє економії процесуальних засобів [4] і є перешкодою для прийняття судом протилежних рішень, об'єднання може призвести до проблемних аспектів під час розгляду справи. Питання об’єднання позовів (ст. 126 ЦПК) не може бути розкрито лише на теоретичному рівні без урахування тих проблем, які мають місце нині у судовій практиці [5].
Згідно зі статтею 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції (між юридичною особою і фізичною особою), і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого судочинства (між юридичними особами). Якщо на стадії відкриття провадження у справі допущена помилка, то суд при розгляді справи має закрити провадження в частині вимог, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини 1 статті 205 ЦПК України) [3].
Частиною 1 ст. 126 ЦПК передбачається можливість вирішення питання об’єднання позовів на стадії відкриття провадження у справі. Але таке положення закону є сумнівним, оскільки питання про відкриття провадження у справі фактично вирішується лише суддею без участі сторін. Тобто на цій стадії суд не з’ясовує позицій сторін, а останні не можуть висловити власних доводів та заперечень щодо доцільності об’єднання позовів (позовних вимог). Тому деякі судді постановлюють ухвали про об’єднання позовних вимог без урахування позиції сторін, а з огляду лише на власні міркування [4].
Крім того С. Я. Фурса зазначає, що спільний розгляд кількох позовних вимог ускладнює вирішення справи. Значно простіше розглядати одну позовну вимогу, ніж декілька, але такі вимоги можуть бути настільки взаємопов’язані, що їх окремий розгляд призводить до порушення прав як позивача, так і відповідача [4].
Подаючи позовну заяву, позивач за власною ініціативою може одразу об’єднати у ній декілька позовних вимог, але при цьому повинні бути дотримані вимоги, які пред’являються до змісту та форми позовної заяви статтями 16, 119, 120 ЦПК, а також вимоги, передбачені ст. 126 ЦПК. Такі вимоги мають бути однорідними, пов’язаними між собою. Але на стадії прийняття позовної заяви суд не може вирішувати питання про об’єднання чи роз’єднання позовних вимог.
Існують прогалини у законодавстві щодо об’єднання позовних вимог на стадії відкриття провадження у справі оскільки у статті 122 ЦПК України нічого не зазначено про те, як об’єднуються позовні вимоги на стадії відкриття провадження у справі. С. Я. Фурса стверджує, що ця проблема пов’язана з тим, що у ЦПК йдеться про розгляд однієї справи, тому нехтуються ті аспекти, які пов’язані з можливістю паралельного існування двох і більше справ, які взаємопов’язані між собою [4].
Для ухвалення рішення про об’єднання позовних вимог суддя на стадії відкриття провадження у справі має володіти інформацією про наявність підстав для об’єднання. Таку інформацію суддя може отримати від позивача, наприклад, коли позов пред’являється третьою особою із самостійними вимогами щодо предмета спору, а також у разі пред’явлення зустрічного позову [5]. Але, як виявляється на практиці подання позовів декількома особами щодо одного і того самого предмета — рідкісне явище. Крім того, важко собі уявити, що автоматизована система документообігу суду визначить одного і того суддю у декількох справах, оскільки таке завдання перед відповідним програмним забезпеченням не ставиться. Виходить, що на стадії відкриття провадження у справі суд фактично не здатен об’єднувати декілька позовів (вимог) в одну цивільну справу [4].
Ще однією проблемою об’єднання позовів, навіть тісно пов'язаних і однорідних, розширює предмет доказування у справі, збільшує коло учасників процесу, ускладнює розгляд та вирішення справи.
Отже, хоча об'єднанням позовів забезпечується правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих цивільних вимог і здійснюється економія процесуальних засобів, в сучасному законодавстві існують прогалини щодо застосування інституту об'єднанням позовів під час розгляду цивільних спорів. Для вирішення даного питання чинне законодавство потребує вдосконалення шляхом усунення неузгодженостей та певних недоліків між нормами цивільно-процесуального законодавства, внесення відповідних доповнень до окремих положень, запобігання неправильному їх тлумаченню, а також розв'язання проблеми неоднозначного тлумачення цивільних процесуальних норм.
Література:
1. Цивільний процесуальний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1618-15
2. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 № 2 // Відомості Верховної Ради України. – 2009
3. Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ у 2010 році про виселення з житлового приміщення у зв’язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ifa.court.gov.ua/sud0990/prosud/analiz/BHGFDBFFDSFSDIJFASLKJFJDA/
4. Фурса, С. Проблемні питання об'єднання та роз'єднання позовних вимог: теорія і практика [Текст] / С. Фурса // Право України. - 2011. - № 10. - С. 89-98
5. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. — К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2005
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
