Огляд є слідчою дією, метою якої є виявлення та фіксація відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення (ч.1 ст. 237 Кримінально-процесуального кодексу України (далі КПК). Вказана слідча дія дає можливість отримати уявлення про скоєне та дати йому першочергову правову кваліфікацію[1].
Відповідно до ч.1 ст. 223 КПК (вимоги до проведення слідчих дій) слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Тобто, у вказаній статі, законодавець фактично позбавляє права слідчого після виїзду ним у складі слідчо-оперативної групи (далі СОГ) на місце події проводити слідчу дію – огляд, так як відомості про кримінальне правопорушення ще не внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі ЄРДР), тобто кримінального провадження по вказаному повідомленні ще не існує. Але, у ч. 3 ст. 214 КПК (початок досудового розслідування) законодавець вказує, що у невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР [2, с. 237], що здійснюється негайно після завершення огляду. А які саме випадки є невідкладними – не визначає, тобто поняття є оціночним. Але не в тому справа, законодавець дозволяє проводити огляд місця події (далі ОМП) без внесення відомостей до ЄРДР, але у вимогах до проведення слідчих дій не вказує нічого про можливість проведення останніх до поставлення ухвали слідчого судді, яку передбачив у ст. 250 КПК. Отже, якщо кримінальне правопорушення було вчинене у житлі чи іншому володінні особи – то огляд здійснюється згідно з правилами КПК, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи (ч.2 ст.237 КПК). А у ч.2 ст. 234 (обшук) чітко, без винятків, зазначено, що обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді. Так ч. 3 ст. 233 КПК вказує, що слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У даній статі зазначено, що вказані особи мають право увійти і нічого не сказано про можливість проведення там огляду. Далі, йдеться, що у такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно після здійснення таких дій (проникнення) звернутися з клопотанням про проведення (а не вже проведеного) обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами ст. 234 КПК, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Далі зазначено, якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому ст. 255 КПК. Виникає питання, які докази могли бути отримані, якщо ст. 233 КПК вказує, що слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи, а не проводити в них огляд чи обшук. Ч. 6 ст. 9 КПК (законність) вказує, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК [5, с. 41-46]. Спираючись на п. 6 ч. 1 ст. 7 КПК, а саме засаду недоторканість житла та іншого володіння особи (ст. 13 КПК) яка вказує, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків передбачених цим кодексом.
Отже, слідчому необхідно дотримуватись безглуздої процедури проведення огляду у житлі чи іншому володінні особи, а саме: виїхати на місце події; отримати від осіб, які проживають у житлі інформацію про них, власників жила; отримати копії відповідних документів які підтверджують право власності та проживання у житлі (такі документи повинні додаватись до клопотання про огляд місця події). Тоді, слідчий повинен залишити працівників СОГ на місці події, для його охорони, а сам прибути до органу (підрозділу) внутрішніх справ, внести необхідні відомості до ЄРДР, отримати підтвердження начальника органу дізнання, дочекатись призначення процесуального прокурора, підготувати клопотання про проведення огляду місця події, погодити вказане клопотання з процесуальним прокурором, далі звернутися до суду та чекати його рішення. Така процедура займає надзвичайно багато часу. А зважаючи на той факт, що до чергової частини органу (підрозділу) внутрішніх справ, за день, надходить надзвичайно багато повідомлень про злочини та інші події, а СОГ лише дві (основна і дублююча) - це надзвичайно ускладнило можливість міліції виконувати свої безпосередні функції, а також ускладнилась процедура збереження та отримання доказів.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Тому, якщо слідчим буде порушено вищезазначену процедуру – то відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК, суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.
КПК 1960 року передбачав можливість проведення огляду місця події до порушення кримінальної справи і у такому випадку достатньо було згоди власника чи особи, яка займала приміщення. А саме ч. 5, 6, 7 ст.190 КПК (ред. 1960 року) вказували, що у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, а також за письмовою згодою володільця огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді[3]. Для проведення у невідкладних випадках огляду місця події в житлі чи іншому володінні особи, який здійснюється за її заявою або повідомленням про вчинений щодо неї злочин, а так само у разі відсутності цієї особи або неможливості отримати від неї згоду на проведення невідкладного огляду місця події, рішення суду не потребується [4, с. 231]. У випадках, передбачених частинами п'ятою і шостою цієї статті, слідчий в протоколі огляду обов'язково зазначає причини, що обумовили проведення огляду без постанови судді, та протягом доби з моменту проведення цієї дії повідомляє про здійснений огляд житла чи іншого володіння особи та його наслідки прокурора, який здійснює нагляд за досудовим слідством.
Тому, доцільно було б ч. 2 ст. 237 КПК викласти у такій редакції: «Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи у випадках неможливості отримати згоди володільця на проведення огляду».
Або доповнити ч. 4 ст. 223 КПК таким змістом: «Проведення слідчих (розшукових) дій у нічний час (з 22 до 6 години), чи проведення огляду місця події без наявності необхідної ухвали слідчого судді не допускається, за винятком невідкладних випадків, коли затримка в їх проведенні може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного. Далі прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно після проведення огляду місця події звернутися з клопотанням про проведення огляду до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами ст. 234 цього Кодексу. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про огляд або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про огляд, встановлені внаслідок такого огляду докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому ст. 255 цього Кодексу».
Тепер розглянемо наступну проблему, пов’язану з проведенням ОМП. Відповідно до наказу МВС України N 700 від 14 серпня 2012 року «Про організацію взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень», слідчий керує діями членів СОГ та несе персональну відповідальність за якість проведення ОМП. Проте, ні цим наказом, ні КПК, чітко не визначено процедуру діяльності та повноважень працівників СОГ до початку досудового розслідування (до внесення відомостей до ЄРДР).
ч. 1 ст. 41 КПК визначає, що оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора. Тобто, законодавець чітко визначає форму доручення слідчого, дії, які він може доручити, а також обов’язкову умову можливості подання такого доручення – існуюче кримінальне провадження. Таке положення цілком відповідає ст. 214 КПК, оскільки слідчі (розшукові) дії можуть проводитись лише після початку досудового розслідування, тобто внесення відомостей до ЄРДР. Але тоді виникає запитання, як слідчий виїжджаючи на місце події, не володіючи достовірною інформацією про скоєне, ще не внісши відомостей до ЄРДР та не маючи конкретного номера кримінального провадження може письмово подати доручення оперативному працівнику на місці події, не зареєструвавши таке доручення у встановленому законом порядку? Як слідчий, в такому випадку може бути керівником СОГ, коли не визначено механізму взаємодії під час виїзду на місце події, до моменту внесення відомостей до ЄРДР? Яким чином він може керувати цими особами, якщо у відповідності до КПК у такому випадку для оперативного працівника не існує правової підстави підкорятись усному розпорядженню слідчого? У такому разі можна розглянути загальні обов’язки працівника міліції у відповідності до ч.1 ст. 10 ЗУ «Про міліцію» Міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана:
1) забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок;
2) виявляти, запобігати і припиняти кримінальні правопорушення, вживати з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством;
Також, у ч. 2 ст. 10 ЗУ «Про міліцію» вказано, що працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб з заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов'язаний вжити заходів до попередження і припинення правопорушень, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції[7]. З зазначеного випливає, що на працівників СОГ, як на працівників міліції, покладені ці обов’язки. КПК визначає порядок керівництва слідчого на місці події під час досудового розслідування кримінального провадження і жодним чином не визначає порядок такого керівництва до початку досудового розслідування – тому недоцільно говорити про слідчого як керівника при виїзді у такому випадку на місце події, оскільки кожен з працівників самостійний у своїй діяльності.
Отже, з огляду на наявний стан речей очевидним є необхідність внесення вище запропонованих змін до чинного Кримінально-процесуального кодексу України стосовно процедури проведення огляду місця події та на законодавчому рівні врегулювати порядок взаємодії працівників, котрі входять до складу слідчо-операвтивної групи, до моменту початку судового розслідування.
Джерела:
1. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квіт. 2012 р. № 4651-VI (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17.
2. Кримінальний процес: підручник. / За аг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.
3. Кримінальний процесуальний кодекс України від 28 груд. 1960 р. (кодекс втратив чинність на підставі кодексу № 4651-VI (4651-17) від 13.04.2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1001-05.
4. Кримінальний процес України; навчальний посібник / Благута Р.І., Сергієнко О.О., Устюгова О.Є. – Л.: Бібльос, 2010. – 500 с.
5. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За загальною редакцією професорів В.Г. Гончаренка, В.Т. Нора, М.Є. Шумила. – К.: Юстініан, 2012. – 1224 с.
6. Наказ МВС України N 700 від 14 серпня 2012 року «Про організацію взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://document.ua/pro-organizaciyu-vzaemodiyi-organiv-dosudovogo-rozsliduvannj-doc119907.html
7. Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990 р. № 565-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/565-12
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
