Моделювання є методом дослідження об’єктів пізнання на їх моделях. Цей метод набуває виняткового значення тоді, коли об’єкт вивчення недоступний для безпосереднього сприйняття. У цих випадках дослідник створює модель досліджуваного об’єкта й використовує її, з метою одержання нових знань про цей об’єкт, при цьому вивчається не сам оригінал, а модель цього об’єкта. Вивчення моделі дає нову інформацію про оригінал і дозволяє пізнати його.
Цей метод є особливою формою опосередкування. Перебуваючи між суб’єктом і об’єктом пізнання, модель заміщає оригінал, стає об’єктом вивчення й одночасно є засобом пізнання (Штофф В. А., 1966 р.).
В якості інструменту пізнання модель повинна відповідати таким вимогам: 1) між моделлю й оригіналом існують відносини подібності, форма якої явно виражена й точно зафіксована; 2) модель у процесі наукового пізнання заміщає досліджуваний об’єкт; 3) вивчення моделі дозволяє одержати інформацію (відомості) про оригінал.
Уявне моделювання тісно пов’язане з мисленням, тобто здатністю людини зв’язувати образи, уявлення, поняття, визначати можливості їх зміни й застосування. Метод побудови абстрактних ідеалізованих моделей і їх наступної конкретизації дозволяє пізнавати об’єкт у всьому його різноманітті і є способом теоретичного мислення взагалі (Штофф В. А., 1966 р.).
В ході мислення людина розглядає предмети, які її цікавлять, у зв’язках, які не дані їй в безпосередньому сприйнятті. У такому розумінні мислення є особливого роду реконструкцією форм функціонування або зміни предмета. За допомогою мислення людина може здійснювати особливого роду перетворення об’єктів, не здійснюючи в них реальних змін і не роблячи реальних дій з ними. Саме за допомогою мислення людина одержує знання про об’єкт, що їй недоступний у чуттєвому пізнанні. У свою чергу знання розглядається насамперед як результат пізнавального процесу, його підсумок і уявляється через символи, образи, судження, поняття, теорії.
Криміналістичну модель характеризують такі ознаки: 1) модель відтворює об’єкти, досліджувані в сфері кримінального судочинства; 2) конструюється для збирання орієнтовних доказів і відомостей, необхідних для керування процесом розслідування; 3) модель перебуває в певній об’єктивній відповідності з оригіналом і здатна в процесі пізнання тимчасово заміщати його; 4) вивчення моделі дозволяє одержати нову інформацію про оригінал, його відображеннях і інші відомості, необхідні для виконання завдань кримінального судочинства, організації й керування професійної діяльності осіб, які здійснюють розслідування (Лузгін І. М., 1981 р.).
Криміналістичне моделювання є специфічним методом дослідження криміналістичних об’єктів з метою їх пізнання й керування професійною діяльністю учасників кримінального процесу шляхом побудови й використання моделей цих об’єктів.
Моделювання як метод пізнання у криміналістиці набуває особливого значення, оскільки пізнання обставин події завжди припускає дослідження подій, що мали місце в минулому й недоступних безпосередньому сприйняттю суб’єктом пізнання. Матеріальне моделювання досить докладно розроблене в криміналістиці, а питання уявного (ідеального) моделювання ще чекають своїх дослідників.
Процес побудови моделі включає такі операції: вибір компонентів моделі; створення «кістяка» моделі; деталізація моделі; створення уявного образа (картини, панорами) оригіналу; фіксація моделі (Густов Г. А., 1980 р., Лузгін І. М., 1981 р.).
Будуючи модель, щоб уникнути помилки, завжди слід мати на увазі відоме філософське положення про те, що залежно від умов, один і той же зміст може розвиватися в різних формах. Стосовно криміналістичного моделювання це значить, що з того самого набору компонентів, блоків, деталей може бути побудовано декілька різних за формою моделей або, інакше кажучи, одній і тій же версії може відповідати декілька однакових за змістом, але різних за формою моделей. Із цього слід зробити висновок: перевіряючи версію за допомогою моделювання, варто побудувати не одну, а всі можливі моделі, що відповідають даній версії, даним умовам, виконання цього правила дозволить забезпечити об’єктивність і повноту дослідження.
Вибір компонентів моделі розпочинається з уявного розчленовування досліджуваного об’єкта на його елементи. Будь-який досліджуваний об’єкт, будь то подія, предмет, ситуація, складається з інших об’єктів (частин), які називаються елементами об’єкта. Роль цих елементів для криміналістичного пізнання неоднакова: одні – істотні, інші – несуттєві, нейтральні. Беручи до уваги мету криміналістичного пізнання, можна сказати, що істотний той елемент, вивчення якого дає інформацію для виконання завдань правосуддя або організації розслідування кримінального правопорушення. Такі елементи – носії інформації частіше зустрічаються серед системоутворюючих елементів (тобто таких елементів, без яких цілий об’єкт, що цікавить слідчого, існувати не може) і серед активних елементів (тобто таких, які, хоча й не є системоутворюючими, але впливають на інші елементи або самі піддаються впливу з їх боку, впливають на розвиток слідоутворення). Важливо виділити й перенести в модель елементи істотні й абстрагуватися від несуттєвих, нейтральних (Корсаков К. А, 2004 р.).
Склад компонентів моделі визначає сам суб’єкт пошукової діяльності залежно від того, які елементи об’єкта, на його думку, істотні для виконуваного ним практичного завдання, тому модель у названому розумінні завжди індивідуальна й суб’єктивна, є відомим спрощенням дійсності, може відповідати оригіналу або не відповідати йому. Компоненти моделі, що відповідають оригіналу, допомагають одержати позитивну інформацію, тобто знання того, яким був або є оригінал. Компоненти, що не відповідають оригіналу, дають негативну інформацію, тобто знання того, якими якостями не володіє оригінал, яким він не є. Це не виключає можливість існування типових компонентів моделі того або іншого об’єкта, що значно полегшує конструювання. Так, типовими компонентами моделі кримінального правопорушення є такі структурні елементи, як об’єкт замаху, суб’єкт кримінального правопорушення, поведінка винного, місце вчинення правопорушення, час його вчинення, факти – наслідки вчиненого, психічне відношення винного до дій і наслідків, ступінь суспільної небезпеки вчиненого.
Створивши «каркас» моделі, його варто деталізувати. Деталізація моделі здійснюється шляхом постановки конкретизуючих питань, і пошуку відповіді на ці питання. Конкретизуючі питання індивідуальні для кожної моделі. Разом з тим вони можуть бути й типовими. Так, типовими питаннями, які конкретизують модель події кримінального правопорушення проти особи, є наступні: коли, з ким, навіщо, звідки, на чому, як прибув (проникнув) винний (потерпілий) на місце події; у якому положенні перебував потерпілий (винний) в момент нападу; чим нанесені ушкодження; скільки зроблено ударів і т.ін. Відповіді на ці питання можна одержати використовуючи програмно-цільовий метод, комплексний підхід, факторний аналіз і інші методи, свого часу детально розроблені Г. А. Густовим та іншими дослідниками. Процес створення моделей, і вони самі, можуть фіксуватися різними способами: у вигляді схем, малюнків, опису й т.ін.
Свої функції модель може виконати якщо вона належно вивчена. Недооцінка цієї обставини не тільки знижує ефективність моделювання, але найчастіше зводить нанівець усі зусилля, витрачені на побудову моделі.
Вивчити уявну криміналістичну модель – означає тримаючи у думці або маючи перед собою яким-небудь чином зафіксовану модель, піддати її логічному аналізу по відповідній програмі й вивести судження про факти, виявлення яких дозволяє ухвалити правильні процесуальні криміналістичні рішення у кримінальному провадженні, й у підсумку одержати достовірні знання про оригінал. Аналіз виведених суджень є основною операцією розглянутої стадії криміналістичного моделювання.
Перевірити уявну криміналістичну модель практикою – значить з’ясувати, чи є в реальності ті факти, судження про які були зроблені в процесі вивчення моделі, оцінити отримані результати й зробити висновок про вірогідність моделі. На підставі висновку про істинність моделі й доказів, отриманих у процесі перевірки, приймаються подальші криміналістичні й процесуальні рішення.
Практично перевірка криміналістичної моделі включає такі операції: 1) визначення обставин, що підлягають з’ясуванню для перевірки вірогідності моделі; 2) перевірка наявності (відсутності) у первинній інформації відомостей про обставини, що підлягають з’ясуванню; 3) визначення заходів для пошуку відсутньої інформації; 4) організація й виконання намічених заходів; 5) оцінка результатів перевірки моделі; 6) використання результатів перевірки криміналістичної моделі (Корсаков К. А, 2004 р.).
Висновок про невідповідність моделі досліджуваній події дійсності дає достовірні знання про те, що подія відбувалася інакше, ніж відображена в моделі, отже, вона ще не пізнана. Отримані знання в цьому випадку використовуються для ухвалення рішень про подальше пізнання події, зокрема для вибору стратегії й тактики розслідування, організації взаємодії з оперативними підрозділами, громадськістю, фахівцями, для вирішення питань про те, що слід з’ясовувати, які заходи варто здійснити надалі у кримінальному провадженні. З цією метою модель перетворюється, вивчається й перевіряється, а отримані в результаті цього нові знання використовуються для ухвалення наступних рішень. І так відбувається доти, поки модель не стане однозначною системою достовірних знань про об’єкт.
Як зазначав Г. А. Густов, процес мисленного моделювання може носити циклічний характер, і протікає він до тих пір, поки модель не стане єдиною однозначною системою достовірного знання про досліджуваний об’єкт (подію кримінального правопорушення) (Густов Г. А., 1980 р.).
На підставі викладеного можна зробити висновок про те, що мисленне моделювання події кримінального правопорушення є ефективним і перспективним методом розслідування.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
