Питання правового регулювання відносин у сфері державної реєстрації прав власності та інших речових прав на нерухоме майно, їх визнання з метою належного правового захисту мають важливе значення для розвитку ринкових відносин, основою яких є створення умов для успішного функціонування ринку нерухомого майна та залучення інвестицій в українську економіку.
Незалежна Україна отримала «спадок» у вигляді роздільної реєстрації прав на будівлі і споруди з одного боку, та земельні ділянки – з іншого. Формування системи нормативного регулювання іпотечних правових відносин в Україні пройшло досить тернистий та складний шлях.
Відродження іпотечних правових відносин пов’язують з прийняттям 2 жовтня 1992 року Закону України «Про заставу». Вже у першій статті цього закону термін «застава» наповнюється змістовним навантаженням: «Застава – це спосіб забезпечення зобов’язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разу невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами»[1,с.642].
Немає необхідності детально аналізувати положення Закону України «Про заставу», оскільки ті суттєві моменти, які безпосередньо стосувалися застави нерухомого майна у повному обсязі висвітлені у Законі України «Про іпотеку».
Закон України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року (далі – Закон) набув чинності 1 січня 2004 року. Прийняття цього довгоочікуваного Закону без перебільшення вважають найвизначнішою подією для подальшого розвитку іпотечних відносин у нашій країні. Цей Закон більшість фахівців вважають найбільш прогресивним на теренах Центральної та Східної Європи.
Визначення поняття «іпотека» наводиться у ст.. 1 Закону: «Іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом» [2].
На момент прийняття Закону України «Про іпотеку» він відповідав певною мірою вимогам тогочасного іпотечного ринку. Проте, з часом з’явилася необхідність його адаптації до рівня розвитку ринку іпотечного кредитування.
Значною подією стало прийняття у 2004 році Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень», який визначив правові, економічні та організаційні засади створення у майбутньому у складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, обмежень цих прав. Проте, ця система так і не була створена.
Незважаючи на те, що жодне з положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», прийнятого у 2004 році, не було реалізоване на практиці, 11 лютого 2010 року Верховною радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України N 1878-VI , який встановлює принципово іншу, в порівнянні з редакцією цього Закону 2004 року, модель системи реєстрації, що вказує на непослідовність українського законодавця і відсутність у нього чіткої концепції щодо формування та розвитку в Україні системи реєстрації прав на нерухомість. Цей Закон зі змінами від 09 грудня 2011 року, внесеними Законом України N 4152-VI закріпив єдиний момент виникнення права власності на нерухоме майно з 01 січня 2013 року – з моменту державної реєстрації прав [3].
В Україні триває процес реформування відносин державної реєстрації прав власності та інших речових прав. Свідченням цього є затвердження Постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядку надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У зв’язку зі вступом в дію з 1 січня 2013 року положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», даний правовий інститут залишається одним з найменш досліджуваних у сучасній правовій науці [4,с.282].
Література:
1. Про заставу: Закон України від 02.10.92 // Відомості Верховної Ради України . – 1992. -- №47. – с.642.
2. Про іпотеку: Закон України від 05.06.2003 // Голос України. – 2003. -- №129.
3. Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України: Закон України №1878-VI.-- [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1878-17.
4. Слободянюк С.О. Місце те роль інституту державної реєстрації речових прав на нерухоме майно в правовій системі / С.О. Слободянюк // Держава і право: збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – 2011. – Вип. 52. – с. 281-286.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
