Аналіз матеріалів судової практики дає можливість стверджувати, що останнім часом поширились випадки порушення прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при здійсненні самочинного будівництва, реконструкції без отримання належного дозволу та інших дій, пов’язаних з будівництвом чи перебудовою нерухомого майна. Порушення прав та інтересів найчастіше всього полягають у пошкодженні чи знищенні належного третім особам майна, у створенні перешкод для здійснення прав володіння та користування майном іншим особам, у порушенні договірних зобов’язань, тощо. Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особою відповідно до ст. 16 ЦК України має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Стосовно предмета обраної тематики представляє інтерес розгляд судових справ даної категорії та аналіз здійснення захисту порушених прав фізичних чи юридичних осіб.
Одним з поширених випадків порушення прав та інтересів є завдання майнової шкоди третім особам внаслідок незаконного будівництва. Так, відповідачі по однієї з судових справ, на земельній ділянці, яка знаходиться у спільному користуванні сторін судового провадження, без належного дозволу та належно затвердженого проекту розпочали будівництво добудови до гаражу, який також побудований самочинно, чим порушили права позивача. Крім того на цій земельній ділянці у зв'язку з будівництвом відповідачі самовільно вирубали належні йому виноградні кущі, чим завдали майнову шкоду у сумі 219,02 грн. Так, ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 15.11.2006 р. по цій справі було залишено без змін рішення Хустського районного суду від 12.09.2005 р., яким було частково задоволено позов та стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача 219 грн. 02 коп. майнової шкоди, що була завдана неправомірним знищенням належних позивачу виноградних кущів[1].
При здійсненні перебудови (добудови) можуть створюватися перешкоди у здійсненні іншими особами права користування та розпорядження майном навіть у випадках, коли побудований об’єкт відповідає всім технічним вимогам. Так, у справі № 32/420пн за позовом приватного підприємства «Левант» до Маріупольської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво було винесено рішення Господарського суду Донецької області від 15.01.2007 року яким визнано право власності за приватним підприємством «Левант» на прибудову – тамбур, де розташований вхід у підвальне приміщення.
Разом з цим, внаслідок проведеної реконструкції дах тамбуру наблизився до вікна заявника апеляційної скарги по цій справі, чим порушив його право приватної власності. Крім цього, це створило ідеальні умови для загрози проникнення злочинних елементів в нежиле приміщення, що належить даному громадянину. Заявник займає сусіднє з ПП «Левант» нежиле приміщення, яке розташоване в цокольному поверсі над підвальними приміщеннями, що належать ПП «Левант».
Згідно висновку будівельно-технічного експертного обстеження, при реконструкції входу в нежитлові приміщення не порушені санітарно-гігієнічні вимоги та умови пожежобезпеки, стан входу знаходиться в задовільному технічному стані і може експлуатуватися в подальшому.
Вирішення судом спору про визнання за ПП «Левант» права власності на самочинне будівництво тамбуру безпосередньо не впливає на права та обов'язки заявника. Відповідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За таких обставин суд касаційної інстанції вважає, що заявник касаційну скаргу подав на рішення Господарського суду Донецької області безпідставно, рішення місцевого господарського суду не стосується прав та обов'язків заявника касаційної скарги, доводи заявника про порушення під час прийняття оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права безпідставні, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає[2].
Слід зауважити, що у такому випадку, заявнику було необхідно окремо подавати позовну заяву про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а не оскаржувати постанову апеляційного суду.
Отже, на жаль, при визнанні права власності на об’єкт самовільного будівництва у судовому порядку не завжди звертається належна увага на порушення законних прав та інтересів третіх осіб та не завжди надається перевага їх захисту. На жаль, не завжди можливо застосувати по цим справам такі способи захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення чи припинити дії, які порушують право. Слід сподіватись, що все ж таки суди при винесенні рішень про визнання права власності будуть враховувати перед усім інтереси постраждалих осіб та надавати перевагу їх відновленню, а не визнанню прав «власників» об’єктів самочинного будівництва.
Література:
1. Про знесення самочинної споруди: N 22-1554/06, 15.11.2006, Ухвала, Спеціалізовані суди // www.rada.gov.ua
2. Про визнання права власності на самочинно збудовану прибудову біля входу у підвальне приміщення: № 32/420пн від 03.04.2007 р., Постанова Вищого господарського суду України //www.rada.gov.ua
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
