Невідкладним завданням сучасної юридичної науки є вивчення та висвітлення історичного досвіду державотворення України, що дає можливість критично оцінити процес розбудови правової держави сьогодні і, поряд з цим, уникнути тих помилок, які були допущені у минулому. В контексті реформування судової системи в Україні особливої актуальності набувають дослідження власних надбань у сфері організації створення і діяльності судів, які були вироблені під час будівництва Української держави. В загальному, ці питання частково були висвітлені у працях М. В. Костицького, В. С. Кульчицького, О. М. Мироненка, А. Г. Слюсаренка, Б. Й. Тищика та інших, проте потребуть більш глибокого дослідження. Тому, метою даної статті є аналіз функціонування судів ЗУНР у 1918-1919 рр., в тому числі на підставі зібраних архівних матеріалів.
9 листопада 1918 року УНРада оголосила Західну Україну суверенною Західноукраїнською Народною Республікою. У цей же день УНРадою був сформований уряд – Державний Секретаріат на чолі з К. Левицьким. 11 листопада на всій території держави, згідно з розпорядженням УНРади, належало ліквідувати всі старі органи місцевої влади та управління. Пропонувалося замість них шляхом виборів утворити нові, українські [1].
Неабияку роль у державно-політичній системі будь-якої держави відіграють суди. Судові органи існували і виконували правозахисну функцію і у ЗУНР. Налагодити судівництво у ЗУНР було не складно, зважаючи на наявність численних суддів і судових урядовців-українців. Ці питання регулювались Законом УНРади “Про тимчасову організацію судової влади” від 21 листопада 1918 р. Вироки виголошувалися від імені ЗУНР. Регулярно діяли повітові та окружні суди, вищий крайовий суд, державна прокуратура, адвокатура й нотаріат, в цілому застосовуючи австрійські закони, які залишилися чинними [2].
У ЗУНР, після прийняття присяги на вірність українському народові, державі, залишалися на своїх посадах попередні працівники, які не скомпрометували себе антинародною діяльністю. Тих суддів, працівників канцелярії, урядовців та технічний персонал судових органів, які втратили авторитет серед населення краю, зганьбили себе іншими вчинками, було звільнено з посад.
Через деякий час розгорнулась активна діяльність спрямована на перебудову судової системи ЗУНР. Очолив її Державний секретаріат судівництва О. Бурачинський. Відповідно до розпорядження Державного секретаріату судівництва вся територія держави була розділена на судові округи і судові повіти. Судових округів було створено 12, а судових повітів – 130. Відповідно до цього необхідно було організувати окружні та повітові суди. Суддів повинно було обрати саме населення (один суддя від 40 тис. жителів до окружного суду).
Уряд ЗУНР неухильно проводив політику щодо охорони законних інтересів і прав національних меншин, які проживали на її території. Для них встановлювалася квота і вони мали можливість обирати до певних окружних судів своїх представників від кожної національності та у відповідній кількості. Так, наприклад, до Золочівського окружного суду було обрано 9 суддів української національності, 2 – поляків, 1 – єврей. Всього було обрано на 472.787 мешканців округу 12 суддів, що відповідало встановленим квотам. Всього ж необхідно було обрати 102 судді українців, 25 – поляків, 17 – євреїв [3].
Судова влада будувалася на принципі незалежності від державної влади (згідно вищевказаного закону). Саме судочинство було побудоване на австрійських зразках і передбачало створення Найвищого Державного Суду у Львові [4].
У лютому, на пропозицію Державного секретаріату судівництва УНРада прийняла закон “Про скорочення підготовчої суддівської служби”. Закон цей був прийнятий тому, що хоч серед колишніх австрійських суддів у Галичині було немало українців, дуже швидко виявився брак суддівських кадрів, велика кількість їх немала відповідної освіти, не були патріотами. Законом передбачалося, що стажування на посаді судді скорочувалося з 3-х до 2-х років. Відповідно до закону, суд присяжних на деякий час припинив свою діяльність у зв’язку з умовами військового часу (на 1 рік). Мовою судочинства встановлювалася українська мова і закладались такі прогресивні принципи судочинства, як: принцип гласності, змагальності, широкого демократизму, принцип безумовного права звинуваченого на захист тощо [5].
20 лютого Державний секретаріат судівництва видав, на підставі попереднього закону, розпорядження про проведення “судових іспитів”. У ньому регламентувався порядок їх проведення, критерії оцінок тощо. Такі іспити повинні були складати кандидати на посади суддів. Іспити приймали члени комісії, призначені Державним секретарем судівництва, яких запропонували голови окружних судів. У склад комісії входили професори правничого факультету та судді і адвокати, які мали великий досвід практичної роботи. Іспитові комісії складалися з 5 членів (з них - 2 судді і 1 адвокат) і створювалися при окружних судах [6].
Законом УНРади від 11 лютого для розгляду кримінальних справ тимчасово були створені трибунали першої інстанції. Суддів цих трибуналів затверджувала УНРада або її Виділ, а призначав Державний секретар судівництва. Суддями трибуналів могли бути лише юристи – радники суду і радники Вищого суду. Такі трибунали діяли у повітах у складі голови і двох суддів. Другою, Вищою інстанцією з цивільних і кримінальних справ відповідно до закону УНРади від 15 лютого 1919 року мав стати Вищий суд у Львові. Останньою, третьою інстанцією – Найвищий державний суд. Але в законі зазначалось, що до створення судів другої та третьої інстанції їх функції виконували спеціально створені Сенати, а саме: Окремий судовий Сенат другої інстанції та Окремий судовий Сенат третьої інстанції. Такі Сенати були створені відповідно до розпорядження Державного секретаріату судівництва у березні при окружному суді у Станіславові [7].
Державний Сенат судівництва призначав членів і голів Сенатів, а затверджувала їх УНРада або її Виділ. Окремі судові Сенати проводили свої засідання 1 раз у місяць.
Які ж справи переважно розглядали цивільні і кримінальні суди? Звернувшись до архівних документів, дізнаємося, що Тернопільський окружний суд (кримінальний відділ), наприклад, розглядав справи про ухилення від військової служби (Ф. 27. - Оп. 1. - Спр. 682 - справа Василя Оконського); виступи проти поліції (Спр. 685 – справа Свища та інших засуджених по ст. ст. 81, 312, 411); вбивство новонароджених дітей (Спр. 686 – справа Марії Мацьків та інших обвинувачених по ст. 139); дітовбивство (Спр. 687 – справа Марії Шутик, обвинуваченої в дітовбивстві по ст. 139); справи про побиття дітей, про невиплату грошей найманим робітникам, вбивство своїх батьків (Спр. 689); справи про укриття дезертирів, про крадіжки (Спр. 864 – справа Віктора Слоньовського, обвинуваченого в крадіжці); справи про зловживання службовою владою (Спр. 876 – справа Горовища Германа, Спр. 877 – справа Ревуцького А., обвинуваченого у зловживанні службовою владою); справи про порушення громадського порядку та багато інших [8].
Цивільний відділ Тернопільського окружного суду, як і усіх інших судів, які діяли на теренах ЗУНР, розглядав також широке коло справ, які стосувалися життя і діяльності громадян краю. Наприклад, розглядалися справи спадкові; справи про встановлення спадку по вмерлим; справи про опіку та піклування; справи про опис та продаж нерухомого майна; справи про відміну договорів; справи про опіку над майном психічно хворих громадян або коли місце перебування власника майна невідомо; справи про розірвання шлюбу; справи про встановлення закононародження дитини; справи про сплату аліментів та про ухилення від сплати аліментів; справи про відмову від батьківства; справи про передачу у власність земельних ділянок; справи про визнання права власності; справи про сплату боргів; справи про відміну контракту купівлі-продажу; стягнення з боржників суми за заявами кредиторів; справи про обвинувачення осіб, які незаконно носили зброю; справи про підробку документів для виїзду за кордон; справи про несплату податків; справи про обвинувачення у виступах проти поліції та інші [9].
Цивільні суди поповнювалися ще засудженими австро-угорським командуванням. Так, 24 серпня до Українського міністра судівництва надійшло звернення про рішення Вищого командування австро-угорських військ про відбування покарання українських громадян, засуджених австро-угорським польовим судом в українських цивільних в’язницях. На таке рішення австро-угорських військ Україна не мала ніяких заперечень [10]. Така була структура і організація роботи судових органів ЗУНР.
Усім судам потрібно було виготовити вивіски, таблиці та печатки українською мовою. На кожній вивісці, печатці посередині повинен був бути герб (тризуб). У м. Станіславові видавалась урядова газета “Республіка”, у якій правоохоронні органи повинні були публікувати свої службові оголошення, окремі матеріали щодо їхньої роботи, повчальні статті для населення [11].
Таким чином, можна зробити висновок про те, що у 1918-1919 роках у ЗУНР велика увага була спрямована на формування чіткої системи судових органів, їх комплектацію високоосвіченими і національносвідомими кадрами. У цей час було прийнято велику кількість доволі демократичних нормативно-правових актів, що регламентували діяльність судів, їх структуру, а також було досягнуто значних позитивних здобутків, які можуть бути використані при вирішенні сьогоденних проблем державотворення України.
Джерела:
1. Кульчицький В. С., Настюк М. І., Тищик Б. Й. Історія держави і права України. – С. 178.
2. Енциклопедія українознавства. Загальна частина. Репринтне відтворення видання 1949 року. У 3-х т. – Т. 2. - Київ, 1995. - С. 533.
3. Тищик Б. Й., Вівчаренко О. А. Західноукраїнська Народна Республіка. - Коломия: Вид-во “Світ”, 1993. - С. 40; Кульчицький В. С., Настюк М. І., Тищик Б .Й. Вище вказана праця. – С. 181.
4. Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія української конституції. – К.: Т-во “Знання” України, 1993. – С. 124.
5. Кульчицький В. С., Настюк М .І., Тищик Б. Й. Вище вказана праця. – С. 181.
6. Тищик Б. Й., Вівчаренко О. А. Вище вказана праця. - С. 42-43.
7. Кульчицький В. С., Настюк М. І., Тищик Б. Й. Вище вказана праця. – С. 182; Тищик Б. Й., Вівчаренко О. А. Вище вказана праця. - С. 42-43.
8. Державний архів Тернопільської області. - Ф.27. - Оп.1. - Спр.682, 685, 686, 687, 689, 864, 877.
9. ДАТО. - Ф. 27. - Оп. 1. - Спр. 1173-1175, 1196, 1222, 1303, 1304.
10. Ф. 2207. - Оп. 1 .- Спр. 23 .- Арк. 1.
11. Тищик Б. Й., Вівчаренко О. А. Вище вказана праця. - С. 45.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
