Осмислення теоретичного внеску маловідомих українських правників, які підготували ґрунт для становлення і розвитку української філософсько-правової науки кінця ХІХ – початку ХХ ст.ст. в Галичині і сьогодні творять підстави для оптимізації сучасної науки. Йдеться про створення громад, гуртків, правничих видань, які об’єднували громадян, підвищували їхній загальноосвітній рівень і формували правову свідомість.
Ретроспективний аналіз історії національно-культурного відродження у Галичині доводить: вона тісно пов’язана з історією права, яку репрезентували своєю діяльністю і життям у період 1848–1939 рр. вчені-інтелектуали, практикуючі адвокати, нотаріуси і судді.
Відомими правниками аналізованого періоду були Євген Олесницький, Степан Федак, Андрій Чайковський, Кость Левицький, Іван Добрянський, Олександр Іскрицький, Володимир Барвінський, Теофіл Дембицький, Володимир Лучаківський та інші. Попри національне поневолення населення Галичини, зміни політичного і культурного характеру у середовищі онімечення та ополячення визрівали завдяки цій інтелігенції, яка найбільш аргументовано і послідовно продукувала нові тогочасні теорії та концепції у сфері свого професійного фаху. Під впливом такого відродження, починаючи із ХVІІІ ст., активізувався етап збору історичних документів, формування редакцій і програмних змістів перших українських правничих часописів, і особливо культурно-освітніх товариств. Активний період національного відродження, хоча і за наявності одиноких національно свідомих урядовців, вчителів та поліції, був започаткований орієнтовно із 1848–1849 рр. – періоду, названого «професорським». Назву спричинило відкриття двох кафедр (цивільного права; кримінального права) у Львівському університеті (1862 р.). Юридична громада відтак консолідувалася.
Літопис правничої української преси в Галичині започатковував, зокрема, львівський адвокат Антін Павецький, який став редактором першого українського часопису «Зоря Галицька» (1848–1850 рр.), а радник Міністерства справедливості Василь Ковальський заснував видання «Вістника законів державних і правительства» (1852 р.). Помітний слід у розвої правничих ідей залишений ініціаторами видання першого українського правового журналу «Часопись правнича» (1889 р.). Це українські правники О. Огоновський, К. Левицький (редактор), А. Горбачевський, Є. Олесницький. С. Федак, М. Шухевич. Це була перша проба нашої наукової сили на полі правознавства», як зауважено у програмному слові до читача часопису 1 квітня 1889 року у його першому числі.
Зміст порушуваної в журналі проблематики, охоплює, починаючи від тем цивільного процесу в Австрії, історії права руського («Правда Руська»), досліджуваних К. Левицьким, до розгляду питання заручин в австрійському праві, проблем «австрійського парного процесу спадщини в українському звичаєвому праві» (С. Дністрянський, П. Стебельський, А. Чайковський), і проблем формування української правничої терміносистеми (К. Левицький). Потугами останнього, незважаючи на матеріальні і поліграфічні труднощі, часопис гуртував найбільш активних юристів аж до 1900 року. К. Левицький відійшов від цих справ через політичну діяльність, і з того часу журнал виходив під назвою «Часопись Правнича й Економічна». Вже через дев’ять років ініціативний С. Дністрянський (редактор видання) створює «Товариство українсько-руських правників», яке протягом 1910–1913 років видавало «Правничий Вістник». Безцінний невивчений спадок – це наш вагомий інтелектуальний дискурс, який творить майбутнє.
Гуртки правників започатковувалися ще з ХІХ ст. у студентському середовищі: «Кружок правників» (1881 р.) – «Академічне Братство» (1882 р.), «Гурток правників». До них долучалися віденська «Січ», «Академічний кружок» (Львів), «Дружній лихвар» (Львів), «Союз» (Чернівці), «Лихвар» (Львів). Консолідація молодих правників відбувалася на ґрунті «організаційної спільноти». Мета – співпраця у громадянському житті та відстоювання прав українців. Хоча об’єднання українських правників і не відбулося, однак 1914 року вони провели з’їзд, який став свідченням внеску юристів у національне відродження Галичини, у розвиток патріотичних почуттів. Відтак перша політична організація українців під назвою «Народна Рада» виникла з ініціативи правників, як і перші політичні партії, товариства, банківські та кредитні установи. Більше 20 правників стали членами товариства «Просвіта». Значним є спадок Костя Левицького, який вів величезну роз’яснювальну роботу серед населення, про суть законів.
Література:
1. Філософія: навчальний посібник / Л. В. Губернський, І. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко та ін.; за заг. ред. І. Ф. Надольного. – 7-е вид., стер. – К.: Вікар, 2008. – 534 с.
2. Гачко О. Чи можлива історія в епоху постметафізики? / О. Гачко // Наукові записки Українського католицького університету. – Ч. ІІІ. Філософія 1. – Львів, 2012. – С. 111–122.
3. Беньямін В. Щодо критики насильства: статті та есеї / В. Беньямін. – К.: Грані-Т, 2012. – 312 с.
4. Андрухів І. Українські правники в національному відродженні Галичини: 1848–1939 рр. / І. Андрухів, П. Арсенич. – Івано-Франківськ, 1996. – 71 с.
5. Антологія правничої думки в Галичині / за заг. ред. М. М. Цимбалюка; укл. А. С. Токарська, О. В. Грищук, М. М. Цимбалюк. – Львів: ЛьвДУВС, 2013. – 408 с.Ф
6. Спиркин А. Г. Философия: учебник / А. Г. Спиркин. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд-во «Юрайт»; ИД «Юрайт», 2011. – 828 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
