Медична діяльність в Україні здійснюється на основі Конституції України, у якій закріплюється, що кожен має право на охорону здоров'я та медичну допомогу. Це положення Конституції розроблено відповідно до вимог цілого ряду міжнародних Конвенцій в області охорони здоров'я громадян. До їх числа відносяться Загальна декларація прав людини, Конвенція про захист основних прав і свобод людини, Конвенція про захист прав і гідності людини у зв'язку з використанням досягнень біології та медицини і ін. Злочини, вчинені в даній сфері, за ступенем суспільної небезпеки і тяжкості спричинених наслідків, перевершують інші суспільно небезпечні діяння, так як вони не тільки дискредитують всю сферу охорони здоров'я, сприяючи зниженню авторитету її співробітників і формуванню негативної суспільної думки стосовно медичного обслуговування населення, а й зазіхають на найважливіші цінності - життя і здоров'я людини, захист яких є однією з головних обов'язків будь-якої держави.
Очевидно, що держава, реформуючи систему охорони здоров'я і вдосконалюючи нормативні акти, робить спроби поліпшити якість пропонованих населенню медичних послуг. Охорона здоров'я людини і громадянина - один з основних обов'язків держави, однак діюча нормативно-правова база охорони здоров'я чи сприяє її виконанню, велика кількість нормативних актів без належної систематизуючої основи незмінно породжує різнобій, і як наслідок - неефективність правового регулювання відносин у цій сфері. Закони, що регулюють відносини в сфері охорони здоров'я, практично не зв'язані і не спираються один на одного. При всій різноманітності нормотворчості, незважаючи на високі показники злочинності в охороні здоров'я (за рівнем, наприклад, корупції) ніяких змін у кримінальному законодавстві відносно відповідальності медичних працівників не відбувається. Високий рівень злочинності в сфері охорони здоров'я, причому як побутової, так і в верхівках, тільки посилює соціальну напруженість у суспільстві та дестабілізує положення в країні, підриває авторитет влади.
Злочини у сфері охорони здоров'я небезпечні високим рівнем корупції, пов'язаним з перерозподілом коштів, за рахунок яких здійснюється фінансування системи охорони здоров'я. Держава виявилася залежною від приватних виробників і постачальників медичного обладнання та медикаментів, які здійснюють поставку цієї продукції тільки після отримання необхідних грошових коштів, з вини яких постійно виникали збої через недостатнє державне фінансування охорони здоров'я. Низький рівень заробітної плати медичного персоналу призводить до низової корупції. Саме корупція робить недоступною медичну допомогу для рядового пацієнта, що в свою чергу позначається на здоров'ї пацієнта.
На жаль, пацієнти погано поінформовані про набір медичних благ, які можна отримати за рахунок страхової медицини. З'ясувати набір платних і безкоштовних послуг для рядового пацієнта рядовий клініки представляється складним. А це, безумовно, призводить до корупції. І, зрештою, до зниження рівня, якості, тривалості життя населення. Сучасна держава є соціальною, політика якої спрямована на підтримку всіх верств населення. Тому про набір соціальних благ повинні знати і користуватися всі, незалежно від матеріального становища. Інакше кажучи, принцип доступності повинен бути реалізований.
Непродуманою і передчасною є приватизація медичних установ; введення страхової медицини. Підробка лікарських засобів стала нормою життя. Правоохоронні органи не відслідковують рівень цін на одні і ті ж ліки, тому їх виготовлення і збут є прибутковою справою. Всі учасники неконтрольованого фармацевтичного ринку прагнуть до отримання надприбутку і держава не втручається в цей процес.
Реформа охорони здоров'я поглинає величезні бюджетні кошти, однак, прослідкувати, на що вони витрачені, держава не поспішає. Придбано величезну кількість коштовного обладнання. Здавалося б, можна тільки позаздрити якій-небудь районній поліклініці. Однак непродуманість витрат призводить до того, що обладнання простоює, так як немає можливості купувати витратні матеріали, не навчені спеціалісти, немає коштів для запрошення на роботу спеціалістів і т.д. Відсутність контролю бюджетних коштів створює грунт, перш за все, для верхівкової корупції, якої намагається протистояти держава, приймаючи різні нормативні акти і приєднуючись до міжнародних конвенцій. Суспільна небезпека злочинів у сфері охорони здоров'я у наявності. Держава здійснює фінансування з державного бюджету, розповзаються по кишенях чиновників різних рівнів гроші платників податків, які могли б піти на підвищення життєвого рівня малозабезпечених громадян, зарплат тих же медичних працівників і т.д. А це призводить до соціального протесту проти сучасної політики реформування системи охорони здоров'я.
Населення не може отримати безкоштовну медичну допомогу в повному обсязі. Як через відсутність фахівців на місцях, так і через відсутність медикаментів, належного обладнання. У підсумку, якість життя, як і її тривалість знижується.
Таким чином, в цілях стабілізації в суспільстві, зниження соціальної напруженості, зміни ставлення до системи охорони здоров'я назріла потреба у створенні спеціалізованого Кодексу про охорону здоров'я громадян, який би об'єднав настільки розпорошене законодавство в сфері охорони здоров'я, ліквідував би колізію норм. Процес формування основ галузі, накопичення основних законодавчих положень, судової практики, пов'язаної з їх застосуванням повинен бути завершений проведенням кодифікації та уніфікації законодавства.
_____________________
Науковий керівник: Мисливий Володимир Андрійович, доктор юридичних наук, професор, Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут"
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
