На сучасному етапі розвитку українського суспільства надзвичайної актуальності набуває проблема правового регулювання відносин у сфері охорони здоров’я. Це обумовлено, зокрема, і недостатністю ґрунтовних робіт, які б охопили весь спектр правового регулювання прав людини у сфері охорони здоров’я, а також розробили б нові підходи до визначення прав пацієнтів, їх нормативного закріплення та шляхів вирішення проблеми реалізації та захисту цих прав.
Чимало труднощів виникає через недостатній рівень правової культури та обізнаності громадян у своїх правах, а також неврегульованість прав та обов’язків медичного персоналу. Адже відносини, які існують між пацієнтом і лікарем, регулюються здебільшого окремими нормативними та підзаконними актами, а часто й такими, які визначені як акти для службового користування. Проблема галузевої належності медичного права України привертає до себе увагу великою теоретичною та практичною значимістю, оскільки, по-перше, віднесення тих чи інших правових норм до будь-якої галузі права означає включення їх в певний галузевий режим, розповсюдження на них його принципів, методів, загальних положень. По-друге, встановлення правильного співвідношення між системою права та зовнішнім її закріпленням в системі нормативних актів (законодавстві) забезпечує доступність, скорочення непотрібної множини нормативно-правових актів, обзорість законодавства, його погодженність, правильне застосування, укріплення законності, та сприяє вдосконаленню врегульованості та порядку в управлінні суспільством[4 с. 4].
Україна, ставши членом Ради Європи, взяла на себе зобов’язання привести законодавство про охорону здоров’я у відповідність до світових стандартів. Таке зобов’язання дає можливість ураховувати в чинному законодавстві досвід зарубіжних країн стосовно сфери охорони здоров’я, а також статусу, прав пацієнта та їх реалізації. Тим паче що Європа свого часу теж пройшла шляхом спроб і помилок і мала фактично ті самі проблеми з реалізацією прав пацієнтів, які зараз є в Україні. Нині в Європі вимагається більше враховувати інтереси пацієнтів у всьому, що стосується медичного обслуговування.
Дослідження щодо обізнаності пацієнтів у захисті своїх прав в Україні виявляє дійсно низький рівень. Це вказує на відсутність достатньої інформації про державні та недержавні органи, до яких пацієнт може звернутись у випадку порушення своїх прав, на складність системи способів вирішення конфлікту між медичним працівником і пацієнтом. Тому треба зробити спробу проаналізувати шляхи захисту прав, виявити як позитивні, так і негативні сторони для подальшого вдосконалення механізмів захисту на практиці.
Останнім часом з’явилася ціла низка законів, галузевих нормативних документів, які не мають конкретного і чітко визначеного змісту, натомість мають великий простір для їх вільного трактування, що не полегшує роботу медиків, а навпаки, створює для них додаткові проблеми під час професійної діяльності. Яскравим прикладом цього є закони України «Про інформацію»[3], «Про доступ до публічної інформації»[2], які не зовсім узгоджуються із ст.145 КК України та відповідними нормами Цивільного кодексу, котрі передбачають кримінальну відповідальність за розголошення лікарської таємниці[1].
Актуальність правової освіти у всіх вищих навчальних закладах не викликає жодних сумнівів, адже наявність правової культури майбутнього фахівця для суспільства та й для галузі, у якій він працюватиме, принесене лише користь. Стосовно медичного права як окремої галузі, слід сказати, що його вивчення і знання конче необхідні не тільки фахівцям у галузі медицини, а й юристам, і на сьогодні це є одним із першочергових завдань вищих медичних навчальних закладів. Соціально-економічні перетворення, які мають місце у нашій державі, реформування медичної галузі, питання взаємовідносин медичних закладів державної, комунальної і приватної форм власності, виникнення інституту сімейної медицини, питання правого врегулювання медичної практики та інших нагальних проблем медичної галузі потребують певної правової обізнаності і підготовки майбутніх лікарів. Останнім часом прийнято цілу низку законів та інших нормативних актів, які регулюють питання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я, але навіть це не вирішує більшості проблем, які ще належить розв’язати[5]. Медичне право, як досить молода галузь права, потребує вдосконалення і систематичної розробки, вдосконалення діючих правових норм, проведення правових експертиз галузевих норм, що регулюють діяльність медичних закладів, працівників цих установ.
Необхідно систематично проводити підвищення кваліфікації юристів, які працюють у галузі, підвищити їх правовий статус, відповідальність, вирішити питання щодо визначення їх як осіб, що знаходяться на державній службі.
Нині посилилися вимоги до медичного працівника щодо виконання ним професійного обов’язку, контролю якості наданих послуг як із боку громадськості, так і з боку закону. Один лише Кримінальний кодекс України вміщує понад 15 статей, суб’єктом відповідальності за якими може бути медичний працівник.
Треба звернути увагу, передусім юристів, на визначення кримінальної відповідальності за «неналежне виконання професійних або службових обов’язків» стосовно медиків. Норма закону повинна мати чітке визначення, яке не допускає вільного трактування, що залежатиме від наявності або відсутності фантазії служителя Феміди, який слухатиме таку справу у суді, визначатиме і вершитиме чиюсь долю. Для повноцінної реалізації своїх професійних повноважень, а також своїх прав і обов’язків кожен лікар повинен мати елементарний запас правових знань, щоб запобігти застосуванню у відношенні до нього норми «незнання закону не звільняє від відповідальності».
Література:
1. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
2. Про доступ до публічної інформації від 9 червня 2013 року № 2939-ХVІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2011, № 32, ст. 314.
3. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - Ст. 650.
4. Стеценко С.Г., Стеценко В.Ю., Сенюта І.Я. Медичне право України: Підручник / За заг. ред. д.ю.н. проф. С.Г. Стеценка. - -К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – C. 4.
5. ТОВ “Редакція газети «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» Газета Міністерства охорони здоров’я України та галузевої профспілки медичних працівників [Електронний ресурс].–Режим доступу: http://www.vz.kiev.ua/ru/medichne-pravo-v-ukra%D1%97ni-chi-zaxishhaye-likarya-femida/
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
