Статтею 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі [1].
Компетенція — це встановлена законом чи іншим нормативним актом сукупність повноважень відповідних державних органів вирішувати правові спори і розглядати справи про правопорушення, тобто давати оцінку діям суб'єкта права з погляду їх правомірності чи неправомірності. Юрисдикція визначається залежно від виду і характеру справ, їх територіальної належності та від осіб, які беруть участь у розгляді справи.
Згідно з ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму [2].
Множинність органів, уповноважених розглядати і вирішувати індивідуальні адміністративні справи, характеризується тим, що розглядати і вирішувати їх можуть як адміністративні суди, так і суди загальної юрисдикції.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:
1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;
6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
Потреба визначення й розмежування юрисдикції між адміністративними та іншими судами загальної і конституційної юрисдикції обумовлена тим, що судді на основі чинного процесуального законодавства не завжди однозначно і правильно визначають належність конкретного публічно-правового спору до відповідного суду [3, с. 254].
Адміністративна юрисдикція тісно межує з усіма видами юрисдикцій: господарською, конституційною, кримінальною, цивільною та юрисдикцією з розгляду публічно-правових справ про накладення адміністративних стягнень.
Найбільш тісно адміністративна компетенція межує з конституційною. Спільним у справах адміністративної та конституційної юрисдикцій є те, що вони, по-перше, є публічно-правовими, по-друге, виникають через неправильне визначення статусу оскаржувального акта щодо його нормативності чи не нормативності.
Аналіз норм Закону України «Про Конституційний Суд України», Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що виходячи з компетенції Конституційного Суду України кореспондуються справи конституційної юрисдикції щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України та справи адміністративної юрисдикції щодо законності постанов Верховної Ради України, указів та розпоряджень Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також щодо визнання неконституційними інших правових актів, які не носять нормативного характеру [5].
Отже, визначаючи належність справи до конституційної чи адміністративної юрисдикції, як основну ознаку їх розмежування слід визначити підставу звернення до суду: відповідність правового акта Конституції України - конституційна юрисдикція чи законам України - адміністративна юрисдикція [4, с. 6].
Також існують певні проблеми з розмежуванням адміністративної компетенції з господарською. Проаналізувавши КАС України та ГПК, можна встановити, що із господарськими спорами можуть перетинатися наступні категорії справ: спори суб’єкта господарювання із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності; спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.
Спільним в адміністративних та господарських справах є те, що і позивачем, і відповідачем можуть бути державні органи, їх посадові та службові особи. В адміністративних справах це орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. У господарських - державні органи, прокурори та їх заступники, які звертаються до господарського суду в інтересах держави [3, с. 248].
Якщо суб’єкт (орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює зазначених владних управлінських функцій (щодо іншого учасника спору), то такий суб’єкт не перебуває «при здійсненні управлінських функцій» і не має встановлених КАС України ознак суб’єкта владних повноважень, тому цей спір за участю останнього не може бути вирішений у порядку адміністративного судочинства
Визначальними критеріями відмежування адміністративної юрисдикції від інших судових юрисдикцій є: наявність суб’єкта владних повноважень у такому спорі; предмет спору, який випливає в результаті реалізації цим суб’єктом своїх функцій та повноважень; характер спірних правовідносин, які повинні бути публічними.
Підсумовуючи вищесказане, можна зазначити, що компетенція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, у яких обов'язковою стороною має бути представник публічної влади (орган державної влади, орган місцевого самоврядування тощо). Тому слід сказати, що чітке розмежування судової юрисдикції сприятиме посиленню гарантій забезпечення дотримання принципу законності та реалізації принципу доступності судочинства в адміністративних судах.
Джерела:
1. Конституція України від 28 червня 1996 року // [Електронний ресурс] // Сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
2. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року // [Електронний ресурс] // Сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2747-15
3. Смокович М.І. Визначення юрисдикції адміністративних судів та розмежування судових юрисдик¬цій: монографія / М.І. Смокович - К.: Юрінком Інтер, 2012. - 304 с.
4. Смокович М.І. Адміністративна та конституційна юрисдикції, пробле¬ми розмежування / М.І. Смокович // Вісник Вищого адміністративного суду. - 2010. - № 1. - 14 с.
5. Куйбіда Р. Межі адміністративної юрисдикції : спірні питання // Юридичний вісник України // [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://yurincom.com/ua/yuridichnyi_visnyk_ukrainy/overview/?id=1742
_________________________
Науковий керівник: Жукорська Ярина Михайлівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри публічного права, Тернопільський національний економічний університет |