Частина перша статті 190 КК України передбачає відповідальність за заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою[1]. Вказані дії характеризують шахрайство.
Загальновідомо, що зовнішня сторона будь-якого діяння відображає об’єктивну сторону злочину.
Однією із ознак, що характеризує об’єктивну сторону шахрайства є суспільно небезпечне діяння, що виражається у заволодінні чужим майном або придбанні права на чуже майно.
Щодо терміну «заволодіння», то в теорії права він більш менш зрозумілий. Академічний тлумачний словник української мови (1970-1980)тлумачить цей термін як «брати у своє володіння, привласнювати» [2], але щодо терміну «придбання», то на наш погляд, він етимологічно вживається не вірно.
Шахрайство у формі придбання права на чуже майно має поширений характер і відбувається, коли злочинець шляхом порушення чинного законодавства отримує повноваження щодо володіння, користування чи розпорядження майном. Придбання права на чуже майно може бути здійснене шахраєм шляхом заволодіння документами, які надають йому право на отримання такого майна. Наприклад, квитанція на багаж, товарний чек тощо.
Ми підтримуємо існуючу у науковій літературі думку, що застосування терміна «придбання права на майно» у диспозиції норми, яка передбачає кримінальну відповідальність за шахрайство, є не логічним, оскільки право на майно, за своєю суттю, не може бути придбане внаслідок вчинення злочину і аж ніяк не може виникати з факту правопорушення, це право може бути отримано лише у зв’язку із вчиненням правомірних дій.
Тож ми погоджуємося із А.О. Успенським, який критикує законодавця за протиставлення понять «розкрадання чужого майна» та «придбання права на чуже майно». Як справедливо стверджує А.О. Успенський, придбання права на чуже майно тотожно обігу чужого майна на користь винного або інших осіб.
З цієї причини, вважає А.О. Успенський, вживання «придбання права на чуже майно» є некоректним. Виключаючи термін «придбання права на чуже майно» з диспозиції складу про шахрайство автоматично усувається тавтологія, допущена законодавцем при визначенні поняття розкрадання і формулюванні норми про шахрайство [3, c. 34].
Необхідно відмітити, що придбання права на майно є певним проміжним етапом на шляху до подальшого заволодіння майном, оскільки заволодівши правом на майно, злочинець тим самим заволодіває і самим майном, тобто здійснює заволодіння чужим майном, яке і утворює головну ознаку об’єктивної сторони шахрайства.
Оскільки закон виключає виникнення суб’єктивного права в результаті неправомірних дій, адже категорія «право» розглядається як «узаконена можливість, свобода що-небудь робити, здійснювати, що охороняється державою» [3], з метою недопущення етимологічної помилки в диспозиції ч. 1 ст. 190 КК України, пропонуємо виключити із диспозиції зазначеної статті термін «придбання».
Література:
1. Кримінальний кодекс України. – Х. :Одісей,2013. – 232 с.
2. Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970-1980) [Електронний ресурс] / 27 жовтня 2014. – Режим доступу: http://sum.in.ua/s/zavolodivaty. – Назва з екрану.
3. Успенский А. О недостатках определений некоторых форм хищений в новом УК / А.О. Успенский // Законность.– 1997. –№ 2. –С. 33-36.
|