Загальновідомо, що АПК займає визначальне місце в сучасній системі національного господарства. Саме розвиток і успішне функціонування цієї сфери визначають стан економіки, забезпечують населення держави продуктами сільськогосподарського виробництва тощо.
Для ефективного виконання державою своїх економічних функцій необхідно дотримуватися науково обґрунтованих принципів.
Вживання в законодавстві термінів «управління», «регулювання» засвідчує ширину і глибину втручання державних органів у ту чи іншу сферу. Не є виключенням у цьому питанні й аграрна сфера. Якщо основою державного управління агропромисловим комплексом є вплив на розвиток виробництва, то регулювання – це такий цілеспрямований вплив суб’єктів на об’єкт, коли визначаються напрям, межі функціонування об’єкта, глобальні стратегічні цілі, головні завдання, засоби їх розв’язання. Державне регулювання відрізняється від державного управління специфікою методів і форм пливу, а також суб’єктами. У той же час, діяльність агропромислового кодексу неможлива без суб’єктів державного управління, якими є органи державного управління, і на які державою покладено завдання здійснювати державно-правове регулювання сільським господарським (яке є центральною ланкою АПК України), забезпечують додержання аграрного законодавства, управління підлеглими структурами, а також уповноважені державою органи державний інспекцій з контролю (нагляду) за діяльністю суб’єктів аграрних правовідносин.
У свою чергу об’єктами державно-правового регулювання є матеріальні засоби і форми ведення сільськогосподарського виробництва.
Таким чином, агропромисловий комплекс України поєднує в собі, як державне управління, так і державне регулювання, в основу яких покладено принципи державного управління та регулювання. Як зазначає О. П. Рябченко, принципи державного управління універсальні, їх можливо застосовувати для впливу на будь-який об’єкт – певну сферу сус¬пільних відносин: економічну, соціальну, гуманітарну, наукову, технічну. Згідно системного підходу кожну сферу можливо розг¬лядати як систему з відповідними взаємозв’язками між певними підсистемами та елементами [1, c. 29].
В. І. Курило принципи державного управління аграрним сектором економіки визначає як фундаментальні, науково обгрунтовані та здебільшого законодавчо закріплені положення, які відображають відповідні існуючій формі держави об’єктивні, універсальні, необхідні закономірності взає¬мовідносин між керівним суб’єктом державного управління аграрним сектором економіки та відповідними об’єктами управління [2, с. 97].
Що стосується державного регулювання аграрною сферою економіки, з цього приводу теж існують різні дефініції визначення цього поняття.
На думку О. М. Могильного державне регулювання аграрної сфери економіки являє собою процес впливу на її розвиток доповненням стимулів ринкового механізму і створенням за рахунок цього можливості суб’єктам господарювання здійснювати прибуткову діяльність, покращувати свої конкурентні позиції [3, с. 119].
У свою чергу В. Г. Андрійчук зазначає, що державне регулювання аграрного сфери представляє систему економічних, фінансових, правових, організаційних і соціальних заходів, що здійснюються державою для ефективного і стабільного розвитку аграрного виробництва та повного забезпечення населення якісним продовольством за прийнятними ринковими цінами [4, с. 56].
Отже, державне регулювання аграрної сфери становить собою сукупність економічних, організаційно-правових, фінансових та інших заходів, що здійснюється державою в особі уповноважених нею публічних органів влади, спрямованих на максимальну ефективність агропромислового комплексу.
Вищенаведене дає підстави визначити, що державне управління, як і державне регулювання аграрною сферою здійснюється на відповідних принципах, які, як правило відображені в діючій правовій системі: « одні із них безпосередньо зафіксовані в правовій нормі; інші потрібно виводити із загального напряму правового регулювання взаємин суб’єктів; треті закріплені в локальному законодавстві; четверті хоча й не дістали конкретного відображення в законодавстві, але є такими, що проймають систему законів і норм [5, с. 88, с. 150 ].
У порядку державно-правового регулювання АПК, Верховною Радою України приймаються і застосовуються відповідні законодавчі акти, які охоплюють широке коло питань, що пов’язані із агропромисловим комплексом України. Оскільки специфіка такого правового регулювання пов’язана із особливостями ведення сільськогоподарської діяльності в галузях виробництва, переробки та реалізації сільськогоподарської продукції. Враховуючи, що аграрне право, є комлексною галуззю права, вона включає в себе комплекс аграрних суспільних відносин, а саме земельних, трудових, майнових, організаційних, управлінських та інших відносин, що потребує значної кількості нормативно-правових актів.
Особливістю норм аграрного права є те, що аграрні закони містяться, як безпосередьо в аграрних законах, так і у законодавчих актах іншої галузевої належності.
Література:
1. Рябченко О. П. Держава і економіка: адміністративно-правові аспекти взаємовідносин: Монографія/За заг. ред. О. М. Бандурки. – Харків: вид-во ун-ту внут. справ, 1999. – 304 с.
2. Курило В. І. Адміністративні правовідносини у сільському господарстві України: дис. … док. юрид. наук: 12.00.07/Курило Володимир Іванович. – К., 2007. – 419 с.
3. Могильний О. М. Державне регулювання аграрного виробництва в період трансформації економіки./ Могильний О. М – К.: ІАЕ УААН, 2002. – 430 с.
4. Андрійчук В. Г. Теоретико-методологічне обгрунтування ефектив-ності виробництва / Андрійчук В. Г. // Економіка АПК. – 2005. – №5. – С. 52–63.
5. Курило В. І. Адміністративні правочини у сільському господарстві України: сучасна парадигма: Монографія/ За заг. ред. В. К. Шкарупи. – К.: Магістр – XXI cторіччя, 2007. – 312 с.
________________________________
Науковий керівник: Курило Володимир Іванович, доктор юридичних наук, професор, Національний університет біоресурсів і природокористування України, проректор з навчально-наукової роботи, правових і соціальних питань
|