Підтримка Україною гендерних стандартів є не лише яскравим показником демократизації суспільства, а й необхідною умовою для вступу в Європейську спільноту.
Проголосивши себе демократичною, правовою і соціальною державою, Україна тим самим узяла зобов'язання дотримуватися вимог міжнародного співтовариства стосовно рівноправ'я громадян, зокрема, за статевою ознакою, чим визнала об'єктивну необхідність у проведенні гендерних змін, інтеграції гендерної перспективи в усі програми розвитку українського суспільства на принципах свободи, рівності, справедливості і толерантності.
Уперше рівність чоловіків і жінок була задекларована у Загальній декларації прав людини 1948 року. На сесії генеральної асамблеї у вересні 2000 року на Всесвітньому саміті тисячоліття, глави держав і урядів прийняли декларацію Тисячоліття, суть якої полягає в затвердженні принципів людської гідності, справедливості і рівності на глобальному рівні.
Україна підписала і ратифікувала Конвенцію ООН про ліквідацію усіх форм дискримінації відносно жінок і перейняла на себе інші міжнародні зобов'язання в царині захисту прав і сприяння просуванню принципів гендерної рівності. Аналогічні принципи відображені у національному законодавстві. Так, Конституція країни містить положення, що забороняють дискримінацію за ознакою статі, гарантуючи рівність незалежно від статі, расової, релігійної і етнічної приналежності, мови, соціального походження, політичних переконань, сімейного і громадського стану.
З 1 січня 2006 року вступив в дію Закон України №2866-IV про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків. Само по собі ухвалення такого Закону є позитивним чинником, який свідчить про визнання існуючої в Україні дискримінації за ознакою статі і необхідності її подолання.
Проте ці формально закріплені «рівні права» вступають в протиріччя з фактичним станом речей. Так, незважаючи на те, що Україна у ст.24 КУ проголосила, а в численних підзаконних актах підтвердила, що жінки і чоловіки мають рівні права та можливості, у реальності справжнього рівноправ'я не спостерігається. Таким чином, можна сказати, що на даному етапі гендерна рівність є суто юридичною фікцією в Україні.
Для створення гендерної рівності потрібно: прийняти необхідні закони, домогтися їх неухильного виконання, подолати гендерні стереотипи в суспільстві.
Перше завдання у значній мірі вже виконано. Ще наприкінці минулого століття закони про рівність статей було прийнято в більшості країн світу.
Також належить створити такі умови:
• Були економічно незалежними
• Могли поєднувати роботу і кар’єру з сімейними обов’язками.
• Мали рівний доступ до престижної та високооплачуваної роботи.
• Мали однакові права на просування в службі тощо.
Отже, на основі аналізу правових документів України з гендерного питання у політиці, розгляду та характеристики міжнародних документів з гендерної проблеми, ратифікованих Україною, актуальними є напрямки та завдання вирішення гендерної проблеми в політиці, серед яких першочерговим є імплементація положень ЗУ «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків» в інші законодавчі акти, створення гендерно-чутливого сучасного законодавства, вироблення дієвих механізмів його впровадження в усі сфери життєдіяльності суспільства. Це дозволить розробити чітку національну концепцію гендерного законодавства, сформувати паритетні стосунки в суспільстві і, зрештою, частково чи повністю розв’язати нагальне для українського суспільства гендерне питання.
__________________________
Науковий керівник: Летнянчин Л.І., кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного права України НЮУ ім. Я. Мудрого
|