Сьогодні проблема конституційно-правової відповідальності є вкрай актуальною, а отже, набуває все більшої значущості як для теорії, так і для практики конституційного права.
Враховуючи її виняткове політико-правове значення як для інституту, що забезпечує справедливість, рівність та верховенство права у сфері політичних відносин, створення загальної теорії конституційно-правової відповідальності постає як одне з основних завдань сучасної науки конституційного права України.
З одного боку, конституційну відповідальність називають «ключовим інститутом публічного права». При цьому акцентується увага на її виключному значенні для забезпечення законності в сфері здійснення політичної влади, оскільки конституційна відповідальність передбачає, в першу чергу, відповідальність органів публічної влади та їх посадових осіб, а також власне держави як самостійного суб’єкта.
Проте з іншого боку, сам факт існування конституційно-правової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності, якщо й не заперечується, то у всякому разі ставиться під сумнів.
Як відомо, на сьогодні існує досить багато загальнотеоретичних розбіжностей щодо визначення поняття та власне змісту конституційно-правової відповідальності. Її розглядають як міру державного примусу, яка ґрунтується на юридичному і суспільному осуді правопорушення і виражається у встановленні для правопорушника визначених законодавством негативних наслідків. Як правовий зв'язок між сторонами, при якому одна з них (суб’єкт відповідальності) зобов’язується відповідати очікуваній моделі поведінки, а інша (інстанція відповідальності) оцінює цю відповідність і у випадку негативної оцінки відповідним чином реагує на порушення.
Якщо одним з головних елементів юридичної відповідальності, який дозволяє її відрізнити від інших, є характер санкцій, що застосовується, то існування у конституційному праві «власної» юридичної відповідальності слід обґрунтовувати, починаючи з вирішення проблеми конституційно-правових санкцій, і не лише тому, що той чи інший вид юридичної відповідальності обов’язково спирається на спеціальну систему заходів державного примусу, яку передбачають норми відповідної галузі, але й тому, що заперечення, висунуті проти конституційно-правової відповідальності, аргументується саме відсутністю в конституційному праві так званих «власних» санкцій.
Не зважаючи на це, можна назвати цілий ряд санкцій, які за своєю специфікою важко віднести до кримінальних, цивільно-правових, адміністративних або ж дисциплінарних.
Наприклад, виходячи із традиційних уявлень про юридичну відповідальність, важко пояснити такі її прояви, як: позбавлення депутатських повноважень за рішенням уповноваженого органу; імпічмент президента; визнання актів неконституційними; заборона діяльності політичної партії, втрата громадянства тощо.
Таким чином, юридична відповідальність в конституційному праві - це самостійний вид соціальної та публічно-правової відповідальності за порушення чинного конституційного законодавства України, зміст якого передбачає як заохочення належної поведінки або діяльності учасників конституційного процесу, так і негативну реакцію Українського народу, держави чи територіальної громади на конституційний делікт і застосування до відповідного деліктоспроможного суб’єкта правових санкцій, передбачених Конституцією та законами України.
При аналізі даного визначення, юридична відповідальність в конституційному праві має два аспекти – перспективний (позитивний), і ретроспективний (негативний). Проте, сьогодні серед науковців-конституціоналістів і це питання викликає багато протиріч.
Наприклад, О.Іваненко стоїть на позиціях визнання виключно ретроспективної (або ж негативної юридичної відповідальності). Так, юридична відповідальність не може розумітися інакше, зазнавання правопорушником негативних наслідків, відчуття ним на собі визначеної форми державного примусу. Застосувати санкцію правової норми до її порушника – означає покласти на нього юридичний обов’язок, змусити його відповідати за вчинене .
Науковий напрям, який передбачає поєднання ретроспективної та перспективної відповідальності, представляють В.Погорілко та В.Федоренко, які визначили конституційно-правову відповідальність як самостійний вид юридичної відповідальності, що передбачає належне, сумлінне виконання суб’єктами конституційного права своїх обов’язків (позитивний аспект) або настання негативних наслідків чи небажаної зміни конституційно-правового статусу для цих суб’єктів за порушення норм чинного конституційного права (негативний аспект).
На жаль, на сьогодні в Україні відсутній єдиний нормативно-правовий акт, в якому б були чітко визначені склади конституційних деліктів і конкретні санкції, які передбачені за їх вчинення. В ідеалі це має бути кодифікований нормативно-правовий акт – Конституційно-деліктний кодекс України, де були б передбачені підстави для настання конституційно-правової відповідальності за різні види конституційних деліктів.
Таким чином, можна сказати, що проблема конституційно-правової відповідальності наразі є вкрай актуальною у розвитку українського конституціоналізму, не залишаючи байдужими як теоретиків, так і практиків конституційного будівництва.
__________________________
Науковий керівник: Летнянчин Л.І., кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного права України НЮУ ім. Я. Мудрого
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
