Королівство Швеція відрізняється від більшості інших країн високими економічними та соціальними досягненнями. Ця розвинена держава займає одне з перших місць за рівнем життя населення та обсягом соціальних послуг. Шведські досягнення пояснюються особливостями історичного розвитку цієї країни, національним характером, економічним та політичним розвитком. Всі ці чинник сприяли утворенню нової моделі держави. Так, поступово визначилася її нова роль: вона має створити та міцно утримувати правовий простір, що забезпечує принцип соціальної справедливості й захищеності [3, с. 70].
Одночасно із становленням Швеції великого поширення набула «шведська модель» соціальних стандартів, так звана «скандинавська». Дана модель «держави загального добробуту» ґрунтується не на ліквідації приватної власності та радикальній зміні способу виробництва, а на здійсненні державної функції перерозподілу національного доходу відповідно до пріоритетів суспільних потреб із метою досягнення більшої соціальної рівності та справедливості [3, с. 48]. Вона вирізняється також серед інших своєю ефективністю, надійністю, стабільністю та продуманістю.
Конституцією Швеції 1974 року закріплені обов’язки держави у сфері забезпечення добробуту й соціальних прав громадян. Європейська соціальна хартія від 03.05.1996 передбачає норми, які пов’язані із здійсненням соціальних прав. До них можна віднести: право на працю; професійну підготовку; справедливі умови праці; свободу професійних об’єднань; укладення колективного договору; участь в управлінні підприємством; права дітей та підлітків, працюючих жінок, матері та сім’ї, інвалідів і осіб похилого віку; права на захист працівників-мігрантів та їхніх сімей; право на безоплатну медичну допомогу і соціальне забезпечення.
Формування держав «скандинавської» моделі пов’язують із високим економічним розвитком країн, що в свою чергу дає змогу забезпечити населенню прожитковий мінімум. Важливою умовою є відповідальність уряду за добробут і дотримання соціальних прав громадян. Так, дана відповідальність не може бути перекладена на громадянина, громаду чи приватне підприємство. Соціальні послуги визначаються в ній як громадянські права, а усі громадяни мають права на рівне, фінансоване соціальне забезпечення за рахунок податків. Виключенням є страхування з безробіття, що виділене з системи державного соціального захисту і ґрунтується на принципі добровільності. Соціальна підтримка в цьому випадку здійснюється як державне втручання в життя людей на національному й місцевому рівнях через програми соціального забезпечення, освіти та охорони здоров’я. Фінансування цієї системи здійснюється за рахунок перерозподілу доходів через страхування та податкову політику» [3, с. 63]. Ще у 1932 р. відомий шведський політичний діяч Мюрдаль казав, що соціальна політика – це не витрати, а інвестиції.
Нині система соціального захисту також передбачає забезпечення людини від різних ризиків: загальне страхування на випадок хвороби, народження дитини, старості, страхування від нещасних випадків та хвороб на виробництві та страхування від безробіття та допомога на ринку праці.
На думку Г. Лібмана та Л. Преснякової, шведська соціальна політика базується на трьох основних принципах: 1) забезпечення для всього населення рівних можливостей досягнення добробуту; 2) надання соціальних гарантій, які враховують усі можливі життєві ситуації; 3) досягнення повної зайнятості дієздатного населення [1, с. 92].
Соціальні програми Швеції охоплюють все населення, а не тільки окремі групи. На все населення поширюється загальне соціальне страхування. Організація сфери послуг передбачає наявність значних коштів, які надходять туди від податків. Саме тому шведські податки відносно високі. Хоча особливу увагу необхідно звернути на те, що більша частина коштів, які вони збирають, повертається платникам податків у формі переказів грошових коштів і суспільних послуг. Усе населення оплачує послуги і може вільно ними користуються.
Рівень освіти, яка надається у рамках державної системи, має бути настільки високим, щоб зникла навіть можливість формування попиту на приватну освіту[2, с. 411]. Так, майже 95% всіх студентів навчаються в безкоштовних державних освітніх закладах. Є також невелика кількість закладів, які не є власністю держави, проте отримують дотації від неї. Щоб отримувати їх, вони не мають права брати плату за навчання [4, с. 21].
Таким чином, можна зробити висновок, що характерною рисою соціального забезпечення в Королівстві Швеція є великі фінансові витрати, якісні послуги, а також забезпечення належного соціального рівня громадян. Так, влада Швеції повною мірою докладає своїх зусиль для того, щоб захистити своє населення від різних ризиків та сприяє подальшому розвиткові держави на належному рівні.
Література:
1. Либман Г., Преснякова Л. «Шведская модель»социальной политики // Российский экономический журнал. Р – № 8. Р – 1993. – С. 88 – 95.
2. Линденше Б. От общедоступной школы либералов к государственной начальной школе – основное направление политики социал-демократов в области образования // Создавая социальную демократию. Сто лет Социал-демократической раб очей партии Швеции / Перев. с англ. – М.: Весь мир, 2001.– С. 385 – 418.
3. Мудролюбова Н. Північноєвропейський досвід соціальної держави на прикладі Королівства Швеції / Н. Мудролюбова // Віче. – 2008. – №3. – с. 70 – 72.
4. Фагерберг Б. Права людини в Швеції / Б. Фагерберг // Український журнал про права людини – №7. – с. 15 – 22.
___________________________
Науковий керівник: Шайхаєва Олена Мустафаївна, викладач Полтавського юридичного коледжу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
|