Події які останнім часом випали на долю України: боротьба за державний суверенітет, Революція гідності, Євромайдан – висунули на перший план питання про формування та розвиток громадянського суспільства в Україні. На сьогоднішній день залишається проблема недостатньої визначеності змісту прав і свобод людини. Дослідженням питання прав і свобод людини та громадянина, та гарантіями їх реалізації приділено надзвичайно велику увагу значною кількістю науковців. Свобода не можлива без демократії. Свобода реалізується через права людини. Право на свободу вираження поглядів передбачено статтею 10 Європейської конвенції з прав людини[1, c.518].
За Конституцією України права и свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Стаття 34 Конституції гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань [2,c.80].Свобода слова – одна з демократичних свобод, визначених Конституцією України. Свобода слова передбачає висловлення незалежних поглядів та переконань як в усній, так і в письмовій формі. З самого початку свобода вираження поглядів, слова на території нашої держави означала – забезпечення свободи ЗМІ. Саме тому в цій сфері було прийнято значну кількість нормативно-правових актів зокрема: Закони України «Про телебачення і радіомовлення», «Про Національну Раду України з питань телебачення і радіомовлення», «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України», «Про інформацію» [3,c. 55] . Ці акти закріплюють право громадян на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя. Тож сьогодні необхідно відокремити засоби масової інформації, які, безперечно, є ”четвертою владою”, від усіх інших гілок влади. І тут може допомогти досвід тих держав, які на законодавчому рівні регулюють свій інформаційний ринок. На сьогодні є всі можливості щодо входження суб’єктів інформаційного простору України до світової системи інформаційного обігу [4,C. 95]. Для досягнення цієї мети треба забезпечити: оптимізацію державного управління інформаційною сферою в контексті європейських демократичних стандартів, недопущення концентрації та монополізму національних суб’єктів інформаційного простору, створення громадського (суспільного)мовлення як невід’ємної складової існування громадянського суспільства [5,c. 288]. За висновками Міжнародної організації «Репортери без кордонів» яка опублікувала Всесвітній індекс свободи слова-2015 року, Україна в ньому в порівняні з 2014 роком, опустилася з 127 сходинці на 129. З часу здобуття незалежності у 1991 році – це найгірший період в історії України, - зазначають «Репортери без кордонів». Організація нагадує, що новий уряд розпочав роботу над запровадженням суспільного мовлення, однак війна та позачергові вибори затримали розгляд інших обіцяних реформ. «Тимчасом, створення міністерства інформації демонструє, що уряд схильний до медіаконтролю у відповідь на виклики у сфері безпеки. Кілька обмежувальних законопроектів були відхилені в останню хвилину, однак є загроза, що вони можуть бути реанімовані навіть у більш жорсткій формі, якщо війна затягнеться».
Незалежність засобів масової інформації є життєво необхідними для демократії. Вивчення міжнародного досвіду дозволяє полегшити пошук шляхів вирішення цієї проблеми в Україні. У Декларації Circom Regional з регіонального громадського мовлення в Європі зазначено, що громадське мовлення, збалансоване за змістом, є найкращим методом боротьби проти надмірної концентрації засобів масової інформації в одних руках. Щоб вирішити цю проблему Україні потрібно брати приклад з більшості провідних країн світу та Європейського Союзу, де принципи демократії з політичних проектів перетворилися на політичну реальність, поширеною формою системи національного мовлення стало громадське телерадіомовлення.
Отже, можна констатувати, що протягом останніх років в Україні політична цензура стала реальною дійсністю функціонування мас-медійного простору нашої держави. Влада, втручаючись у діяльність ЗМІ, нехтуючи законодавством, намагається зберегти монополію на інформацію, на власність редакцій, на оцінку внутрішнього та зовнішнього життя. Застосування цензури в Україні стало можливим завдяки: низькому рівню політичної культури влади та суспільства, використанню владою легальних та напівлегальних методів впливу та контролю за діяльністю ЗМІ, включаючи економічні, фінансові та інші механізми. Наявність у суспільних відносинах такого явища, як політична цензура, унеможливлює в Україні подальший розвиток демократичних перетворень, розбудову цивілізованого ринку. З метою розвитку свободи слова, недопущення політичної цензури необхідно встановити: законодавчі передумови щодо роздержавлення ЗМІ шляхом заборони органам влади (усіх рівнів) виступати їх засновниками та співзасновниками з одночасним наданням пільгових умов для цієї категорії преси, створити на базі національної телекомпанії.
Суспільне телерадіомовлення, передбачаючи його політичну, економічну та творчу незалежність, доповнити існуючі нормативні акти щодо цієї структури додатковими документами, які б стосувалися механізмів відповідальності й журналістів, і керівництва. Реалізація цих та інших демократичних принципів розвитку держави, її ринку, мас-медійного простору, дасть можливість уникнути в суспільстві політичної цензури, повною мірою забезпечити розвиток свободи слова, плюралізму думок, права на інформацію.
Література:
1. Європейська конвенція з прав людини. Свобода вираження поглядів: Довідник з українського та європейського законодавства / Укл. В. Іванов, Ю. Зайцев. – К.: ЦВП, 2002. –C 518
2. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – C80
3. Закон України “Про інформацію” вiд 2 жовтня 1992 р. //Українське
4. законодавство : Засоби масової інформації. – К. : IREX Про Медіа, 2002. – С. 55.
5. Бецко Г. Роль громадського мовлення у демократичних суспільствах / Г. Бецко. – Режим доступу : //http://mediareform.com.ua
6. Свобода висловлювань в Україні – 2003. Огляд повідомлень про конфлікти в інформаційній сфері України у 2003 році : у 2 т. – Т. 1. / Харківська правозахисна группа ; [О. Б. Агєєв]. – Х. : Фоліо, 2004. – C312 .
___________________________
Науковий керівник: Шайхаєва Олена Мустафаївна, викладач Полтавського юридичного коледжу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
|