Статті 390-393 КК України встановлюють відповідальність за злочини, що посягають на діяльність кримінально-виконавчої системи. До них відносять: ухилення від відбування покарання у виді обмеження та позбавлення волі (ст. 390 КК України), злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи (ст. 390 КК України), дії, що дезорганізують роботу виправних установ ( ст. 392 КК України) та втеча з місця позбавлення волі (ст. 393 КК України). Зазначені діяння являють собою злочини, спрямовані на протидію встановленому порядку відбування покарання, є частиною пенітенціарної злочинності. Кримінологічні аспекти злочинності в установах відбування покарання неодноразово розглядались в працях українських вчених А. Б. Барчука, В. Батиргареєвої, І. М. Даньшина, О. М. Джужі, О. Г. Колба, М. М. Кулічука, В. І. Осадчого, , О. І. Плужник, Б. В. Романюка та ін. Проте, кримінологічні аспекти злочинів, що передбачені ст. ст. 390-393 КК України, зокрема, причини та умови їх здійснення, не становили предмет окремих досліджень, хоча такі дослідження становлять висхідний етап розробки заходів профілактики даного виду пенітенціарних злочинів.
Слід зазначити, що значна частина дослідників, зокрема О. М. Джужа, В.В. Василевич, В. В. Голіна та ін., не розділяють причини та умови злочину, натомість застосовуючи термін „детермінанти злочину”. 1На нашу думку, з цим не можна погодитись на тій підставі, що причинний зв’язок є способом взаємодії, за якого виникнення одного явища визначається іншим явищем, в той час як умови лише роблять можливим настання того чи іншого явища, в нашому випадку – здійснення злочинів передбачених ст.ст. 390-393 КК України. 2 В кримінологічній літературі до причин та умов злочину відносять особливості особистих якостей та ціннісних орієнтацій особи, що вчинила злочин, а також спеціфіку зовнішніх обставин, у яких вона перебуває. 3 Дану позицію поділяють деякі російські дослідники, зокрема А. Н. Волобуєв, А. Я. Марков, О. В. Старков, класифікуючи причини та умови здійснення злочинів проти діяльності кримінально-виконавчої системи на зовнішні (організаційно-технічні) та внутрішні (психологічні).4 При цьому слід зазначити, що оскільки злочини проти кримінально-виконавчої системи є частиною усієї кількості злочинів, які вчиняються у пенітенціарних установах, то причини та умови їх вчинення мають спільний характер. Так, значна кількість дослідників, не розділяючи причин та умов злочинності у місцях позбавлення волі, відносять до них: 1) наявність у значної кількості засуджених тих чи інших психічних аномалій; 2) велика частка серед засуджених є раніше судимими і зберігає раніше набуті кримінальні мотивації; 3) невисокий освітній рівень переважної більшості засуджених; 4) емоційна нестійкість засудженої особи, пограничні стани особистості засудженого, інші форми дезадаптації, наслідком яких є агресивна поведінка засудженого; 5) конформізм, залежність від інших засуджених і водночас неможливість змінити оточуюче середовище; 6) зловживання з боку працівників установ відбування покарання, їх недбале ставлення до службових обов’язків, зокрема, невжиття заходів по ліквідації конфліктних ситуацій в середовищі засуджених, а також неслужбові взаємини засуджених та їх родичів з працівниками установ кримінально-виконавчої системи; 7) конфлікти серед засуджених; 8) недоліки роботи установ кримінально-виконавчої системи, зокрема технічні недоліки систем спостереження та забезпечення режиму тримання ув'язнених, недоліки в профілактичній роботі та оперативно-розшуковій діяльності заходів тощо. 5 Крім цього, вагоме значення відіграє розповсюдженість у місцях відбування покарання кримінальної субкультури – форми маргінальної свідомості, проявом якої встановлення специфічних соціальних норм, що регламентують життя кримінальних співтовариств.6 Як справедливо наголошує В. Батиргареєва, завдяки поширенню кримінального досвіду між засудженими, установа виконання покарання у виді позбавлення волі залишається „охоронницею традицій та інститутів злочинного світу”. 7
Проте, між здійсненням пенітенціарного злочину та усіма переліченими чинниками є лише йомовірнісний зв’язок, адже „навіть найшкідливіший вплив на особу не обов’язково призводить до вчинення нею злочину”. 8 На нашу думку слід звернути увагу на альтернативні теорії причинності злочину, зокрема, на теорію „комплексу сваволі та ілюзій”, фундатором якоєї є український вчений О. М. Костенко, та теорію морально-психологічних властивостей, запропоновану російським дослідником В. Г. Громовим. Теорія „комплексу сваволі та ілюзій” грунтується на визначенні злочину як порушення законів соціальної природи, за якими має існувати людина. Воля і свідомість людини, неузгоджені з цими законами, утворюють „комплекс сваволі та ілюзій”, який є джерелом соціального зла. Злочинність є найбільш небезпечною формою „комплексу сваволі та ілюзій”, а злочин – проявом уражених сваволею та ілюзіями волі та свідомості людини. 9 В. Г. Громов вважає причиною здійснення злочину наявність у особи злочинця негативних морально-психологічних властивостей та особистих якостей. 10 Отже, спільним для обох теорій є те, що вони акцентують увагу на психологічних та моральних особливостях сприйняття світу особою, яка скоїла злочин. На нашу думку, висхідною точкою дослідження причин вчинення конкретного злочину має бути теорія „комплексу сваволі та ілюзій”, оскільки наявність у людини негативних морально-психологічних властивостей, що виявляється у здійсненні злочину є формою сваволі. Причиною скоєння злочинів, передбачених ст. ст. 390-393 КК України, є особливості волі та свідомості злочинця, що характеризуються протиприродною антисоціальною установкою. Зазначена антисоціальна установка спрямована на порушення загальноправового принципу справедливості, згідно якого особа повинна відповідати за свої діяння. 11 У такому випадку всі вище викладені чинники слід вважати умовами, що сприяють здійсненню пенітенціарних злочинів, зокрема злочинів, які посягають на діяльність установ кримінально-виконавчої системи. Виходячи з викладеного здійснення злочину має внутрішній – психологічний характер, в той час як умови вчинення злочину зумовлені зовнішніми чинниками. Що стосується пограничних станів особистості та інших форм дезадаптації, наслідком яких є емоційна нестійкість засудженої особи, то дані риси самі по собі не становлять ні причину, ні умову здійснення злочинного діяння, проте характеризують особу злочинця як ланку, яка пов’язує причину - явище, що спонукало злочин, і наслідок – злочинне діяння. 12
Таким чином, злочини передбачених ст.ст. 391-393 КК України мають причину, спільну зі злочинами інших видів - „комплекс сваволі та ілюзій”, який виявляється у порушенні морального та правового принципу справедливості, що полягає у реалізації призначеного злочинцю покарання та здійсненні його мети – виправленні та ресоціалізації засудженого. Умовами злочинів проти діяльності установ кримінально-виконавчої системи слід вважати зовнішні чинники, які сприяють здійсненню діянь, що мають на меті ухилення від покарання та протидію порядку його відбування, зокрема, міжособистісні та групові конфлікти серед засуджених, поширеність кримінальної субкультури, недоліки роботи установ кримінально-виконавчої системи, в тому числі забезпечення режиму тримання ув'язнених, зловживання з боку працівників установ відбування покарання тощо. Одержані висновки мають значення для розробки профілактичних заходів пенітенціарної злочинності.
Література:
1. Курс кримінології: Особлива частина: Підручник: У 2 тт. / К. M. В. Корнієнко, Б. В. Романюк, І. M. Мельник та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи. - K.: Юрінком Інтер, 2001. т. 2 с. 225.
2. Міллер А. Що таке причини та умови злочинів. // Право України. – 2001 . -№ 5. – С. 34.
3. Кримінологія. Особлива частина. Навч. Посібник / І. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман; за ред. І. М. Даньшина. – Харків.: Право. 1999. с. 90
4. Старков О. В. Криминопенология: Уч. пособие. М. : „ЭКЗАМЕН”. 2004.С. 222-224.
5. Курс кримінології: Особлива частина: Підручник: У 2 тт. / К. M. В. Корнієнко, Б. В. Романюк, І. M. Мельник та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи. - K.: Юрінком Інтер, 2001. т. 2 с. 153. Кримінологія. Особлива частина. Навч. Посібник / І. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман; за ред. І. М. Даньшина. – Харків.: Право. 1999. с. 90
6. Криминология: приглашение к дискуссии: Монография /Авт. кол: А.В. Баляба, Э.В. Виленская, Э.А. Дидоренко, Б.Г. Розовский. – Луганск: РИОЛИВД, 2000. с. 68-77
7. Батиргареєва В. Особливості детермінації рецидивної злочинності. // Право України. № 2. 2005 р. с. 63
8. Міллер А. Вказ праця. С. 35.
9. Костенко О. М. „Універсальна конституція” природи – натурософська основа нової наукової культури. www.experts.in.ua.
10. Орлов В.Н. О системе криминопенологии как науке и учебной дисциплине. www.science.ncstu.ru/articles/law/f06/16.pdf/file_download
11. Шрейдер Ю. А. Этика. Введение в предмет. – М.: «Текст». 1998. с.219.
12. Міллер А. Вказ праця. С. 36.
е-mail: afinapallada@ukr.net
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
