Шлях до європейської моделі реалізації судової влади і судочинства ще не пройдено до кінця, що відкриває нові можливості для наукового пошуку та аналізу. Зрозуміло, що досягнення такого результату можливе лише за умови звернення до такої проблематики, яка втілює, з одного боку, цінності судових процедур, з іншого – сприяє виявленню проблемних аспектів здійснення цивільного судочинства, визначенню засобів і методів підвищення ефективності цивільної процесуальної діяльності. У цьому зв’язку правомірним видається звернення до поняття «примирні процедури» як одного з можливих інструментаріїв пізнання новітніх течій цивілістичної науки, а також сучасного стану правосуддя в цивільних справах.
Перше, що характеризує примирні процедури – це те, що вони завжди складаються з послідовно здійснюваних дій суб’єктів права. У цьому виявляється їх деяка спільність з іншими правовими процедурами. Ці дії суть відносин, що складаються у процесі здійснення примирних процедур. Важливо зазначити, що дії учасників процесу щодо врегулювання спору повинні відбуватися в межах прав і обов’язків, що належать вказаним суб’єктам. Водночас права і обов’язки є формою, у якій існують правовідносини щодо врегулювання спору. Примирні процедури характеризує і мета їх закріплення. Примирні процедури завжди спрямовані на врегулювання спору мирним шляхом.
Відносини влади і підпорядкування характерні для правовідносин з участю суду. Звідси здебільшого і імперативний метод правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин. У відносинах же примирення сторін владний характер діяльності суду не має вирішального значення. На перший план виходять рівність сторін, свобода вибору судових процедур, розпорядчі правомочності сторін. Як наслідок, переважна дія диспозитивних засад у правовому регулюванні суспільних відносин. Сторони самостійно визначають умови врегулювання правового спору.
Крім того, примирним процедурам властивий складний суб’єктний склад. Не в усіх випадках суд є основним суб’єктом правовідносин. Не виключені ситуації, коли крім діяльності суду і осіб, які беруть участь у справі, необхідною буде участь третьої особи, що сприяє врегулюванню спору. І це також можна вважати однією з ознак процедури, що розглядається.
Як правило, діяльність суду і учасників процесу підпорядкована вимогам цивільної процесуальної форми як гарантії винесення законних і обгрунтованих судових рішень. Для примирних процедур це положення має лише частково правильний характер. Мова йде про менш формалізований порядок здійснення процедури примирення, більшу свободу суб’єктів спору, хоча і в такій послідовності та з додержанням таких термінів, які визначені нормами цивільного процесуального законодавства.
Таким чином, в особливостях предмету та методу правового регулювання, суб’єктного складу, мети виділення і правових наслідків здійснення необхідно шукати характерні ознаки процедур примирення. Правові відносини, які виникають у процесі примирення сторін, дозволяють розглядати їх як систему, яка хоча й існує в межах єдиних складних цивільних процесуальних відносин.
Підсумком авторських міркувань про сутність примирних процедур є їх розуміння як урегульованих нормами цивільного процесуального законодавства послідовно здійснюваних під контролем суду дій посередника та осіб, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках і самого суду, спрямованих на врегулювання спору мирним шляхом і закриття провадження у справі, а також досягнення цілей цивільного судочинства.
_________________________
Науковий керівник: Тимченко Геннадій Петрович, доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
