По закінченні терміну покарання засуджений знову потрапляє до суспільства, норм і законів якого він повинен дотримуватися, але не завжди у змозі їм слідувати через специфічні особистісні особливості і виражену соціальну дезадаптованість. Саме тому на перший план у роботі закладів, що виконують кримінальні покарання, виступає проблема ресоціалізації засуджених.
За легальним визначенням, яке закріплено у Кримінально-виконавчому кодексі України ресоціалізацію визначено як свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві, тим самим акцентовано увагу на необхідність повернення колишніх в’язнів до нормального життя.
Повернення в’язнів до нормального життя також називають – соціалізація, тобто процес входження індивіда в соціальне середовище, оволодіння ним уміннями і навичками практичної і теоретичної діяльності, перетворення реально існуючих відносин в якості особистості. Це багатогранний процес засвоєння досвіду суспільного життя і суспільних відносин. За допомогою процесу соціалізації люди навчаються спільно жити й ефективно взаємодіяти один з одним.[1]
Відповідно, під ресоціалізацією слід розуміти повторне засвоєння культури людських стосунків, формування певних соціальних норм, ролей і функцій, надбання умінь і навичок, необхідних для їх успішної реалізації. Це, по суті, перебудова особистості у зв’язку зі зміною обставин. Під ресоціалізацією засуджених так само розуміють тривалий процес, що має у своїй основі складний комплекс психолого-педагогічних, економічних, медичних, юридичних і організаційних заходів, спрямованих на формування у кожного засудженого здібності й готовності до включення у звичайні умови життя суспільства після відбуття покарання.[2]
Ресоціалізація - це тривалий і складний процес, який включає в себе допенетенціарні та пенетенціарні періоди, які в свою чергу, поділяються на 5 етапів, серед яких, зокрема: 1) винесення вироку і визначення покарання засудженому; 2) адаптація до умов виконання покарання; 3) виправлення; 4) підготовка засудженого до звільнення; 5) соціальна адаптація до умов життя на волі.
Перший період - винесення вироку і визначення покарання засудженому є важливим, оскільки саме в цей час засуджені психологічно налаштовуються на зміну способу життя. Передусім, це значний деструктивний стрес для будь-якої людини, якими б хибними усвідомленнями дійсності по відношенню до навколишнього оточення вона б не жила.
Зовсім інша ситуація має місце в межах другого періоду - адаптація до умов виконання покарання, коли ув’язнені потрапляють до установ пенітенціарної системи вже для відбування покарання, встановленого судом, де їх починають “виправляти” не стільки представники таких установ, скільки особи, котрі відбувають покарання. При цьому і одні, й інші, застосовуючи психологічні та фізичні засоби впливу, прагнуть одного - виробити в засуджених законослухняну поведінку в установі, де він відбуває покарання за вчинений ним злочин, а фактично - “зламати” людину з тим, щоб та стала покірною і контрольованою.
Упродовж третього періоду – виправлення відбувається закріплення деструктивних змін у психології осіб, які перебувають в установах виконання покарань, що посилюється погіршенням стану здоров’я, головним чином через травматизм і прогресування захворювань. Більшість в’язнів, в яких попереду ще значний строк, просто намагається “вижити”, а відтак, мало замислюється про своє майбутнє. Що ж до працівників пенітенціарних установ, то вони намагаються зробити певні кроки для ресоціалізації таких осіб, за допомогою таких засобів: а саме: “організують навчання в загальноосвітніх навчальних закладах при таких установах; працевлаштовують на підприємствах установ; у колоніях функціонують гуртки, бібліотеки, клуби. Особливе місце серед працівників установ виконання покарань займають штатні психологи, які мають саме формувати увесь процес ресоціалізації, але через надвисоке навантаження, з урахуванням браку фахової підготовки результативність такої роботи - мізерна. Поряд з цим слід зазначити, що недостатня укомплектованість кадрами установ виконання покарань і значна плинність кадрів, у свою чергу, приводить до значного збільшення навантаження на психологів і, як наслідок цього, процес ресоціалізації набуває більш формального характеру.
Упродовж четвертого періоду - підготовка засудженого до звільнення, в установах пенітенціарної системи робота з підготовки засуджених до звільнення проводиться відповідно до Програми “Підготовка до звільнення”, яка нині запроваджена в діяльність виправних установ.[3]
П’ятий період - соціальна адаптація до умов життя на волі осіб які звільнились із місць позбавлення волі, передбачає реалізацію “системи заходів соціального, трудового, адміністративного контролю та нагляду за звільненими, надання їм допомоги в отриманні місця проживання і працевлаштування, налагодженні соціальних та сімейних зв’язків, організація контролю за їхньою поведінкою, а за необхідності - застосування до них заходів адміністративного нагляду і контролю” .[4]
Підбиваючи підсумок, слід відзначити, що ресоціалізація засуджених носить здебільшого соціально-психологічний характер. Її зміст, форми й методи залежать від особливостей суб’єктів реабілітації. Найчастіше в особистості засудженого, як у фокусі, сконцентровано проблеми біологічного, соціального і психолого-педагогічного характеру, що передбачає комплексну допомогу з боку різних фахівців. Мета, спільні задачі, принципи й характер допомоги при цьому є універсальними для всіх учасників реабілітаційного процесу, що мають здійснюватися на гуманістичній основі.
Література:
1. Жулева Ю.В. Ресоциализация осужденных несовершеннолетних женского пола, отбывающих наказание в воспитательных колониях: правовые и криминологические аспекты: Дис. … канд. юрид. наук / Жулева Ю.В. – Рязань, 2000. [Електронний ресурс.] – режим доступу: http://law.edu.ru/book/book.asp?bookID=1180234
2. Поздняков В.М. «Журнал «Психология и право» 2012, № 3. С.- 4 [Електронний ресурс]. – режим доступу: http://psyjournals.ru/psyandlaw/2012/n3/54185_full.shtml
3. Положення про програму диференційованого виховного впливу на засуджених «Підготовка до звільнення» Мін'юст України; Наказ, Положення, від 16.05.2016 № 1418/5 [Електронний ресурс ] – режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0735-16
4. О.А. Мельниченко, С.С. Дипко. Ресоціалізація в’язнів як складова державної пенітенціарної політики. Актуальні проблеми державного управління. —№ 2 (40). С. – 5.
________________________
Науковий керівник: Романов Михайло Васильович, доцент, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
