До найважливіших прав людини світове співтовариство відносить недоторканність житла і пов’язані з цим таємниці особистого та сімейного життя і закликає всі цивілізовані держави до створення необхідних гарантій означених цінностей особистості. Статтею 12 Загальної декларації прав людини проголошено: ніхто не може підлягати довільному втручанню в його особисте і сімейне життя, довільно посягати на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань [1]. Аналогічну норму закріплено у Міжнародному пакті про громадянські і соціальні права (ст.17) [2], Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 р. (ст.8) [3].
У законодавстві України право на недоторканність житла віднесено до конституційних. Згідно зі ст. 30 Конституції України кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
Недоторканність житла означає право особистості на державну охорону житла, яке їй належить на правах особистого житлового чи підсобного приміщення або яке вона орендує, від незаконних втручань як посадо¬вих осіб, так і окремих громадян. Недоторканність житла – абсолютна правова гарантія людини. Ніхто не вправі проникати у помешкання проти волі осіб, які в ньому проживають, інакше як у випадках, вказаних у законі і на підставі судового рішення. Так само як і своє життя людина має право будь-яким, не забороненим законом способом захищати від протиправного втручання і своє житло, і інше володіння (ч.5 ст.55 Конституції України).
Держава забезпечує реальність недоторканності житла, ввівши кримінальну відповідальність за незаконне порушення недоторканності житла громадян (ст. 162 КК України) і відтворивши конституційні положення про охорону житла у ст. 141 КПК України.
Винятки із загального правила про недоторканність житла можуть бути пов’язані з необхідністю розслідування злочинів, затримання осіб, що їх скоїли. Процесуальний порядок проникнення до помешкання громадян у цих випадках закріплює кримінально-процесуальне законодавство.
Вважаємо за необхідне зупинитися на питанні, без відповіді на яке неможливий подальший розгляд проблеми – що слід розуміти під житлом.
Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Житловим будинком є будівля капітального типу, призначена для постійного у ній проживання. Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. (ст.ст. 379, 380, 382 ЦК України).
Житловим кодексом України жиле приміщення визначено як приміщення, придатне для проживання людей, яке надається для постійного проживання, за винятком службового та гуртожитків, що надаються на час роботи чи навчання [4, С. 430].
Пленум Верховного Суду України у Постанові №12 від 25 грудня 1992 р. "Про судову практику по справах про корисливі злочини проти приватної власності" роз’яснює: "Житло – це приміщення, яке призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната у готелі, дача, садовий будиночок і т.п.), а також ті його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна чи задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо).
Заслуговує нашої підтримки трактування поняття «житла», до якого віднесено широке коло об’єктів, зокрема: кімната, квартира, житловий будинок, усі допоміжні приміщення і будівлі, якими особа користується у своєму повсякденному житті [5, С. 46].
Поняттям "житло" охоплюється, на наш погляд, також палата у санаторії, будинку відпочинку чи інше приміщення, призначене (тимчасово чи постійно) для проживання людей і віднесене до населених. Сюди мають прирівнюватися також каюти на кораблі, що використовуються як тимчасове житло [6].
Не можемо погодитись із думкою Є.Г. Коваленка та В.Т. Маляренка про віднесення різного роду будівель, споруд, які належать приватній особі і в яких знаходиться, зберігається чи охороняється майно, до категорії «інше володіння особи», що призводить до процесуального звуження поняття, що розглядаємо [7, С. 331].
Не можуть визнаватись житлом приміщення, не призначені і не пристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відокремлені від жилих будівель погреби, гаражі, інші будівлі господарського призначення), службові приміщення, сейфи, приміщення, вільні для доступу громадськості і т.п.
Тлумачення поняття "житло" має велике практичне значення. По-перше, для правильного застосування кримінально-процесуального закону, оскільки проведення окремих слідчих дій у помешканні (наприклад, обшуку) вимагає дотримання певної процесуальної форми і попереднього вмотивованого рішення про це суду (ст. 30 Конституції України); по-друге, для правильного застосування кримінального закону (ст.162, 185, 186 КК України) у випадках незаконного проникнення у житло.
Роз’яснення Пленуму Верховного Суду України торкається матеріально-правової сторони поняття "житло". У процесуально-правовому розумінні до житла слід було б прирівняти приміщення, не пристосовані для постійного чи тимчасового проживання (наприклад, відокремлені від житлових будов комори, гаражі та інші господарські приміщення) [6]. В США, Англії та інших країнах існує багато судових прецедентів, які надають поняттю "житло" широкого значення, аж до включення до нього присадибних ділянок, будівель на них, їх надр і т.п.
Звичайно, гаражі, комори не можуть вважатися житлом, з огляду на їх пряме призначення, але вони тісно пов’язані з житлом людини і створюють своєрідний "єдиний комплекс". Це досить важливо, оскільки для проведення обшуку в них, так само як і в помешканні, необхідна санкція прокурора (відповідно до Конституції України – рішення суду). Крім того, закон (ст.183 ч.2 КПК України) дозволяє слідчому відкривати під час обшуку замкнені приміщення і сховища. До сховищ можна віднести гаражі, комори тощо.
Рішення суду про проведення обшуку – гарантія прав особистості у кримінальному процесі, і воно необхідне у всіх випадках, коли виникає потреба проведення процесуальних дій не тільки у помешканні, а й у відокремлених від нього приміщеннях.
Як правило, у постановах про проведення обшуку, слідчі як об’єкт обшуку вказують на домоволодіння громадян, однак предмети, що мають значення для правильного вирішення справи, в багатьох випадках були знайдені у приміщеннях, не призначених для постійного або тимчасового проживання – в гаражах, погребах, коморах та ін. На наш погляд, з метою закріплення гарантій прав громадян на особисту недоторканність у постанові про провадження обшуку об’єктом обшуку необхідно вказувати не лише домоволодіння обшукуваного, а й інші приміщення, у яких, на думку особи, яка проводить дізнання, або слідчого, можна виявити предмети, що мають значення для розкриття злочинів і викриття винних.
Неоднозначно в судовій практиці вирішується питання про визнання житлом особистого автомобіля громадянина. В юридичній літературі висловлено думку, згідно з якою під житлом слід розуміти і особистий автомобіль (під час подорожі) [8].
Принципово таку точку зору можна підтримати і визнати за автомобілями статус житла лише у випадку, якщо громадяни подорожують у них, використовують як місце для ночівлі або тимчасового проживання.
Особистий автомобіль може розглядатися як предмет, у межах якого громадяни зберігають гарантії недоторканності, що притаманні поняттю "житло", тим паче, що особистий автомобіль нерідко є місцем зберігання документів і предметів особистого характеру, розголос відомостей про які небажаний для її власників.
У літературі зазначається, що поняття "житло" охоплює лише ті житлові приміщення, які законно займаються громадянином. З цим твердженням можна погодитись. Однак у процесі розслідування кримінальної справи може виникнути ситуація, коли необхідно провести обшук, виїмку чи накладення арешту на майно у приміщенні, яке особа займає незаконно, тобто з порушенням правил реєстрації, при самовільному приєднанні сусідньої житлової площі, наймі (піднайомі) житлового приміщення без дотримання вказаної у законі форми договору. У цьому випадку громадяни, які проживають у вказаному житлі, зовсім не позбавляються права особистої недоторканності і такої її складової, як недоторканність житла. Тому процесуальний порядок проведення слідчих дій має бути однаковим як для житла, яке особа займає на законних підставах, так і житла, зайнятого незаконно.
При провадженні у кримінальних справах досить часто можуть виникати ситуації, коли з метою встановлення істини у кримінальній справі необхідно проникнути у житло громадян проти їх волі. Конституція України (ст.30) робить виняток із загального правила недоторканності житла тільки у випадку проведення огляду або обшуку за вмотивованим рішенням суду, а також у невідкладних випадках, пов’язаних з безпосереднім переслідуванням особи, підозрюваної у вчиненні злочину. Отже, можна дійти висновку, що в усіх інших випадках проникнення у житлове приміщення буде незаконним.
Процесуальні дії, які проводяться у помешканні, найбільш гостро зачіпають інтереси особистості, тим паче, що житло є місцем, де люди не тільки сплять їдять та відпочивають. У житловому приміщенні знаходяться предмети, документи, що безпосередньо торкаються таємниці особистого життя громадян, їх честі, гідності, ділової репутації. Такі процесуальні дії мають здійснюватися з особливою обережністю, адже вони посягають на домашній спокій, недоторканність сім’ї, непорушність власності, таємницю особистого життя, на одне із суттєвих прав людини, без якого немислима громадянська свобода, особиста і майнова недоторканність усіх і кожного.
Джерела:
1. Всеобщая декларация прав человека // Международные акты о правах человека: Сб. документов. – М.: Норма-Инфра – М, 1998. – 754 с.
2. Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод// Международные акты о правах человека: Сб. документов. – М.: Норма-Инфра – М., 1998. – 754 с.
3. Международный пакт о гражданских и политических правах. Международные акты о правах человека: Сб. документов. – М.: Норма-Инфра – М, 1998. – 754 с.
4. Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: «Укр. Енцикл.», 1998. – 744 с.
5. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – Вид. третє, переобладнане та доповнене – К.: «Юрисконсульт», КНТ. – 2006. – 890 с.
6. Про судову практику по справах про корисливі злочини проти приватної власності: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року №12 // Право України. – 1993. – № 1.
7. Кримінальний процес України: Підручник / Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 688 с.
8. Коновалова В.Е., Шепитько В.Ю. Обыск: тактика и психология: Учеб. пособие. – Харьков: Изд-во „Гриф”, 1997. – 74 с.
9. Конституція України. – К.: Юрінком, 1996. – 80 с.
10. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 3-тє вид., переробл. та допов. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атака, 2004. – 1056 с.
e-mail: tchabayovsky@rambler.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
