В трудовому праві України значна роль в регулюванні трудових відносин належить локальним нормативним актам. Основними такими актами являються так звані акти «колективної локальної правотворчості» роботодавця та трудового колективу як колективний договір та правила внутрішнього трудового розпорядку.
Локальні нормативні акти - це прийняті в установленому порядку на підприємстві, в установі або організації правила загальнообов'язкової поведінки працівників та роботодавців, що регулюють відносини у сфері праці.
Особливість локальних норм полягає в тому, що загальна норма не регулює конкретних правовідносин, а лише дає можливість відповідним суб'єктам укласти угоду.
Колективний договір - це локальний нормативно-правовий акт, який регулює трудові, соціально-економічні та виробничі відносини між роботодавцем і працівниками підприємства, установи, організації.
У колективному договорі можна врахувати особливості діяльності певного підприємства, використати його можливості й ресурси в інтересах працівників і розвитку виробництва.
Правила внутрішнього трудового розпорядку – це локальний документ, що забезпечує правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві, який передбачає систему трудових правовідносин, що складаються в трудовому колективі підприємства в процесі праці та сприяють здійсненню прав і виконанню обов'язків усіма його учасниками.
Спільним для цих документів є порядок їх прийняття. Проекти цих документів розробляються спільно утвореними комісіями зі складу найманих працівників і представників роботодавця, обговорення їх в трудовому колективі та затвердження виключно зборами трудового колективу. Типовою помилкою являється те, що іноді роботодавець сам затверджує ці документи (особливо це стосується правил внутрішнього трудового розпорядку).
Особливістю колективних договорів та правил внутрішнього трудового розпорядку являється те, що їх наявність на підприємстві дозволяє врегульовувати окремі питання оплати праці, встановлення робочого часу, режиму робочого часу, часу відпочинку, матеріального та морального стимулювання праці.
Відсутність колективного договору не передбачає відповідальності роботодавця (лише відповідальність за ухилення від ведення колективних переговорів, його невиконання), але така відсутність позбавляє працівників отримати додаткові пільги, компенсації в оплаті праці та встановленні інших переваг.
Наявність правил внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві є обов’язковою, оскільки КЗпП України передбачає регулювання внутрішнього розпорядку саме правилами.
Таким чином, приходимо до висновку, що локальне регулювання трудових відносин на підприємстві є важливим інструментом регулювання відносин оплати праці, робочого часу і часу відпочинку, охорони праці, наданні пільг, гарантій і компенсацій найманим працівникам.
Література:
1. Закон України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 р.
2. Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджені постановою Держкомпраці СРСР за погодженням із ВЦРПС від 20 липня 1984 р. № 213.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
