Згідно Конвенції ООН про права дитини 1989 р. дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, або яка в її якнайкращих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надається державою. Одним із аспектів захисту дитини в таких життєвих ситуаціях є притягнення до відповідальності її батьків, винних у порушенні її прав. [4]
Позбавлення батьківських прав є крайнім засобом сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належне виховання своїх дітей. [5] Такий засіб може застосовуватись тільки за рішенням суду. Закон встановлює ряд підстав, з яких батьки можуть бути позбавлені батьківських прав.
Відповідно до ст. 164 СК України мати, батько щодо усіх своїх дітей або когось із них можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування. Дитина може бути залишена батьками у пологовому будинку або в іншому закладі охорони здоров’я, якщо вона має істотні вади фізичного і (або) психічного розвитку, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (ч. 3 ст. 143 СК України); 2) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.[2]
Натомість ухилення батьків від виконання обов’язку щодо утримання дитини не передбачене ст. 164 СК України як підстава для позбавлення батьківських прав. Однак виконання цього обов’язку батьками тісно пов’язане із виконанням обов’язку батьками щодо виховання дитини, є важливою умовою забезпечення належних умов для повноцінного розвитку дитини.
З позбавленням батьківських прав сімейні правовідносини між батьками і дитиною набувають дещо одностороннього характеру.[6] Особа, позбавлена батьківських прав, втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; перестає бути законним представником дитини; втрачає права на пільги та державну допомогу, що надається сім'ям з дітьми; не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.[2]
Треба зазначити, що батьки, позбавлені батьківських прав, позбавляються не тільки особистих немайнових, а й майнових прав. У майбутньому вони не матимуть права вимагати від дитини, щодо якої позбавлені батьківських прав, аліменти, права на спадкування після цієї дитини, на управління майном неповнолітньої дитини.[3]
Водночас дитина зберігає свої майнові права, засновані на факті їх споріднення з особою, позбавленою батьківських прав.[8] Зокрема, вона має право на одержання від цієї особи аліментів і на спадкування після неї. Тому треба погодитися з думкою, що позбавлення батьківських прав не породжує повного припинення правовідносин між батьками, позбавленими цих прав, і дитиною. Батько, матір втрачають права, але не звільняються від низки майнових обов’язків.
У разі потреби суд може виселити того з батьків, хто позбавлений батьківських прав, з житлового приміщення, в якому він проживає з дитиною, або постановити рішення про примусовий поділ житла або його примусовий обмін.[2]
При позбавленні батьківських прав особу позбавляють конкретного суб’єктивного права й обмежують її сімейну правоздатність. Позбавлення батьківських прав стосується лише тих дітей, щодо яких поведінка батьків (одного з них) була визнана неправомірною. Щодо інших дітей, зокрема й тих, які будуть народжені в майбутньому, батьки своїх прав не втрачають.
Позбавлення батьківських прав – санкція сімейного права, яка настає при винній поведінці батьків (одного з них) і здійснюється за наявності відповідних підстав у порядку, передбаченому законом. Воно не тільки спрямоване на захист прав та інтересів дитини, а й породжує несприятливі для батьків (одного з них) наслідки.
Література:
1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії ВР України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – С. 142.
2. Сімейний кодекс України. Прийнято 10 січня 2002 року №2947 – ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №8.
3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №40. – С. 40 – 44.
4. Конвенція про права дитини. Документи ООН, схвалено на 44-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, резолюція 44/25 від 20 листопада 1989 року. Ратифіковано Постановою ВРУ від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ.
5. Постанова Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року №3
6. Нечаєва А.М., Сімейне право. Курс лекцій. – М.: Юрист, 1998. – 336 с.
7. Сімейне право України / С.П. Індиченко, В.С. Гопанчук. – К.: Вентурі, 1997. – с. 271
8. Сімейне право України / За ред. Ю.С. Червоного. – К.: Істина, 2004. – с. 400
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
