Право – це безцінне надбання людства, регулятор суспільної поведінки, механізм забезпечення міжнародного миру та становлення сучасних демократичних інститутів. В ХХІ столітті право є невід’ємним елементом системи соціального нормативного регулювання. Право регулює відносини всього суспільства загалом так і окремих соціальних груп. Для нас право стало тією соціальною цінністю, яка здатне впорядкувати взаємини громадян, а також спрямувати діяльність членів суспільства в належне русло.
Враховуючи той факт, що сьогодні Україна перебуває в процесі самоствердження, розбудови європейської держави, необхідним елементом якої є громадянське суспільство актуальності набуває тема, меж впливу права на розвиток суспільних відносин.
Зазначимо, що право – це такий соціальний феномен, який викликаний потребою внести в життя людини нормативні засади, організованість та порядок, сприяє опору свавіллю і беззаконню. Можна сказати, що історично право для того й виникло, для того і сформувалося, щоб подолати суспільні суперечності, соціальні конфлікти, щоб наблизити суспільство до порядку і спокою. Об’єктом впливу права є суспільство, як інститут задля якого право було створене та функціонує сьогодні. Без чітких нормативних регуляторів суспільством може заволодіти хаос.
Право дає можливість утримувати в дійсності дуже тендітний соціальний світ, який людина вибудовує в процесі свого існування. «Порядок хороший вже тим, що він порядок. Внутрішніми своїми силами він виявляє свою перевагу перед безладом і анархізмом». [4, c. 136]
В сучасному світі закон (позитивне право) постає, як елемент рівноваги і як людський вияв вищої справедливості, яка змогла вийти за межі індивідуальних інтересів [3, c. 13]. Без чітких правових приписів санкціонованих та визнаних державою суспільство може поринути в хаос та безвладдя. Без права, а саме позитивного права, сьогодні нам не обійтися, оскільки індивідуальна свобода кожного з нас повинна мати певні межі.
Проте законодавець формулюючи норму права повинен враховувати, що право – це не набір імперативних норм. Право повинно бути доступним та зрозумілим населенню, право повинно бути визнаним, воно не повинно виходити за ту межу волі кожного з нас якої потребує сучасний громадянин. Іншими словами, право повинно мати свою межу впливу на суспільні відносини. Межі впливу права на розвиток суспільних відносин, або іншими словами межі правового регулювання – це межі владно-вольового впливу держави, в особі її органів, на суспільні відносини та поведінку людини.
При регулюванні суспільних відносин обов’язково враховувати, що існує сфера «автономії» особистого життя і невтручання в нього органів держави. Інколи виникає теорія «само обмеженості» права у зв’язку з забороною втручання в особисте життя громадян органів держави та посадових осіб. Отже, саме існування права, як явища соціальної дійсності, передбачає встановлення певних меж його дії. «Ні держава, ні її закони не можуть виконати неможливе завдання – підкорити своєму впливові всі інтереси, що породжує суспільне життя, і керувати окремими особами у виборі та здійсненні цих інтересів» [2, c. 274].
Межею правового регулювання є деяка «демаркаційна лінія», що відокремлює сферу правового від неправового та окреслює межі поширення права, його вплив на свідомість людини та її поведінку. Якщо зазначені умови порушені, то відбувається посилення державного впливу на особисте життя людей, утиск прав та свобод громадян [1, c. 27].
Слід пам’ятати, що меж у правовому регулюванні важливо додержувати: у системі суспільних відносин; у діяльності держави, спрямованій на вироблення нових правових відносин; у використанні державою способів правового регулювання.
Отже, узагальнюючи все вище зазначене в першу чергу слід вказати, що право виступає засобом та формою регулювання поведінки людини. Норми права маючи загальнообов’язковий характер встановлюють заборони та дозволи серед індивідів чим впорядковує їхнє життя завдяки наданню їм прав та обов’язків. Проте існує певна межа впливу норми права на людину. Межі дії права – це все те, що забезпечує законність, правопорядок та гідне життя для людей, все інше поза межею впливу права. Законодавець маючи на меті визнати та регулювати новостворені в суспільстві відносин повинен запитати себе, чи є це необхідним та корисним для суспільства загалом та для кожної людини окремо. Законодавець повинен дбати про людину, визнаючи її найвищою цінністю для держави.
Література:
1. Васильев А. В. Теория государства и права: Курс лекций. – М., 2006. – 464 с.
2. Виноградов П. Г. Цель права. Очерки по теории права // Теория государства и права: Хрестоматия / Под ред. И. И. Лизиковой. – М., 2005. – 781с.
3. Ліберо Д. Церковне право / Пер. з нім. Н. Щеглевської. – Львів: Свічадо, 2001. – 520 с.
4. Скоробогатов В. Ю. Саморегулирование как свойство правовой системы: дис.... кандид. юрид. наук: 12.00.01 / Скоробогатов В. Ю.; Национальный исследовательский университет «Высшая школа экономики» - Федеральное государственное автономное образовательное учреждение высшего профессионального образования. – М., 2013. - 210 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
