Важливою гарантією продуктивності розкриття, розслідування та запобігання злочинів у сфері оподаткування є існування слідчих груп. До числа переваг такої колективної форми організації діяльності слід віднести: скорочення строків розслідування; досягнення його високої якості, оскільки всі необхідні дії вдається провести швидко й оперативно; можливість ефективного вирішення тактичних завдань розслідування в умовах, коли потрібне одночасне проведення великої кількості різних за характером і ступенем складності слідчих (розшукових) дій; встановлення з абсолютною достовірністю й об’єктивністю всіх обставин злочину, виявлення причин та умов, що сприяли його вчиненню; наявність більш сприятливих можливостей для перевірки декількох версій або здійснення слідства в декількох напрямах і в різних місцях; можливість найбільш доцільної розстановки сил у певний момент розслідування, тактичного маневрування та підвищення мобільності слідства, забезпечення елемента несподіваності; використання знань декількох слідчих, залучених до діяльності в одній справі; подолання суб’єктивізму, властивого індивідуальному мисленню, шляхом зіставлення різних точок зору на обставини справи в процесі ухвалення тактичних і процесуальних рішень; підвищення результативності роботи окремих слідчих; сприяння поширенню передового слідчого досвіду, підвищенню кваліфікації молодих, недосвідчених слідчих.
В той же час кримінально-процесуальний закон не вирішує всіх організаційних і процесуальних питань, пов’язаних із діяльністю слідчих груп, тому що зорієнтований на індивідуальне, а не групове провадження. Таким чином, необхідно: врегулювати в Кримінальному процесуальному кодексі України питання про співвідношення прав і обов’язків старшого слідчої групи з функціями керівника органу досудового розслідування; наділити слідчого правом ініціативи на створення слідчої групи у справі, що перебуває в його провадженні та забезпечити можливість оскарження відмови керівника органу досудового розслідування чи прокурора в створенні цієї групи вищестоящому чи наглядовому прокуророві; законодавчо закріпити правило про прийняття слідчим – членом слідчої групи до свого провадження частини справи, обмеженої дорученою йому ділянкою розслідування; регламентувати процесуальний порядок вирішення розбіжностей між старшим слідчої групи й іншими її членами шляхом закріплення в законі права останніх на оскарження рішення старшого групи прокуророві; визначити характер взаємодії між слідчими слідчої групи і працівниками оперативних підрозділів, спеціалістами; передбачити в Кримінальному процесуальному кодексі України, що склад слідчої групи оголошується учасникам кримінального провадження, які мають право на його оскарження. Слід також звернути увагу на потребу детальної законодавчої регламентації категорій злочинів, у яких допускається можливість здійснення досудового слідства слідчою групою.
Є нагальною необхідність передбачення в Кримінальному процесуальному кодексі України можливості створення слідчо-оперативних груп, тому що вони є однією з найбільш ефективних колективних форм розслідування, а існуюча прогалина в законодавстві на практиці призводить до відсутності єдиного підходу до їх створення та діяльності. Проведене нами анкетування показало, що 72% опитаних працівників правоохоронних органів підтримують дану пропозицію.
Проаналізувавши норми кримінально-процесуального законодавства, матеріали слідчо-оперативної практики, роботи відомих учених-процесуалістів і криміналістів, автор вважає необхідним уточнення низки положень законодавства стосовно: підстав і порядку створення слідчо-оперативної групи; визначення видів слідчо-оперативних груп; статусу керівника групи; компетенції членів слідчо-оперативної групи; диференціації підходу до оформлення доручень слідчого; порядку ознайомлення керівника групи з оперативними даними та їх використання під час здійснення досудового розслідування.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
