Розвиток цифрової економіки обумовлює виникнення нових «нетрадиційних» об’єктів права інтелектуальної власності. До одного з таких об’єктів відноситься мобільний додаток. Мобільний додаток – один з найбільш застосовуваних об’єктів права інтелектуальної власності, але у той же час права на такі об’єкти систематично порушуються, у тому числі і з боку держави. Зокрема, протягом місяця з моменту оприлюднення мобільного додатку для полювання на віртуальних покемонів кількість завантажень гри перевищила десять мільйонів. При цьому акції компанії Nintendo протягом першого тижня зросли на 50%. Таганським судом Російської Федерації винесено рішення про блокування Telegram. Але Федеральна служба з нагляду у сфері зв’язку, інформаційних технологій та масових комунікацій Російської Федерації не має фізичної можливості виконати рішення суду. Наведені приклади вказують на відсутність у держави ефективних правових засобів охорони прав на мобільні додатки. Традиційні правові інструменти не забезпечують як захист об’єктів права інтелектуальної власності, так і реалізацію публічних інтересів держави у сфері цифрової економіки.
Метою дослідження є конкретизація сутності мобільного додатку як об’єкта права інтелектуальної власності.
У ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» зазначено такий об’єкт охорони як комп’ютерні програми [1]. Комп’ютерна програма є найбільш близьким до мобільних додатків об’єктом права інтелектуальної власності. Тобто мобільні додатки також захищаються як об’єкти авторського права. Але це складний об’єкт правової охорони, оскільки він може містити у собі декілька самостійний об’єктів: зображення, графічні об’єкти, музичні твори, торговельні марки тощо. Мобільний додаток має подвійну правову природу: з одного боку він виступає об’єктом права інтелектуальної власності, а з іншого – комерціалізованою інформаційною послугою. Основним об’єктом захисту в мобільному додатку є вихідний програмний код. Як і будь-який інший об’єкт авторського права, мобільний додаток захищається з моменту його створення. Захисту підлягає саме форма вираження мобільного додатку. Згідно з Бернською конвенцією, до якої на сьогоднішній день приєдналася 171 країна, включаючи Україну, авторські права виникають з моменту створення твору та не вимагають виконання будь-яких формальностей, у тому числі реєстрації [2]. Але, виходячи зі складності мобільного додатку як інтелектуального продукту та його подвійної правової природи, механізми авторського права не забезпечують захист у випадку комерціалізації такого продукту. Зображення мобільного додатку не є тим ключовим елементом, який підлягає захисту. Комерціалізувати та використовувати мобільний додаток дозволяє знання програмного коду.
Як правило, до створення програмного коду залучається безліч розробників. Це можуть бути як штатні співробітники компанії, так і сторонні підрядники. Аналіз практики вказує на забезпечення захисту мобільних додатків на стадії розробки шляхом укладення договорів. З кожним із розробників укладається письмовий договір, який може бути трудовим або цивільно-правовим. В інтересах роботодавців і замовників у кожному з договорів чітко зазначається механізм передачі програмного коду у повному обсязі, що дозволяє практично без обмежень розпоряджатися результатами розробки. Також у договорах передбачаються умови, що автор програмного коду (як і будь-якого іншого об’єкта авторського права) бере під свою відповідальність усі претензії третіх осіб, пов’язані з авторськими правами на об’єкт. Такі умови виключають відповідальність замовників у випадку свідомого або випадкового запозичення розробником об’єктів права інтелектуальної власності інших осіб.
Таким чином, проведений аналіз вказує на подвійну правову природу мобільного додатку як об’єкта права інтелектуальної власності. З одного боку, це об’єкт права інтелектуальної власності, а з іншого – комерціалізована інформаційна послуга. Виходячи з механізму захисту, впровадженого для об’єктів авторського права, слід констатувати на неналежну правову охорону мобільних додатків. Адже вони є складними об’єктами права інтелектуальної власності, які можуть містити декілька самостійних об’єктів. Практикою розроблено договірний механізм передачі прав від розробників до замовників та відповідальності розробника за результати його інтелектуальної діяльності. Проте такий механізм не забезпечує захист третіх осіб, результати інтелектуальної діяльності яких використано розробниками у мобільних додатках. У подальших дослідженнях доцільно розробити пропозиції щодо захисту таких прав.
Література:
1. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23.12.1993 року № 3792-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. № 13. – Ст. 64. – зі змін. та доп.
2. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від 24.07.1971 року // Офіційний вісник України – 2007. № 75. –Ст. 2809.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
