Сучасні умови боротьби із злочинністю вимагають чіткого дотримання законності і справедливості розслідування. Допит є невід’ємною частиною цього процесу, за його допомогою одержується і перевіряється значна кількість інформації та доказів кримінального провадження.
За даними окремих вчених, а саме : Ю. Аленіна, Р. Бєлкіна, В. Весельського, С. Давиденка, В. Галагана, В. Коновалової, В. Кузьмичова - допити займають понад 60-80 % загального часу провадження слідчих дій [1. c. 75].
У Кримінальному процесуальному кодексі України 2012 року ст. 224 передбачає процедуру допиту [2], проте чіткого визначення поняття допиту немає. З процесуальної точки зору допит - це слідча (розшукова) дія, що проводиться з метою збирання доказів шляхом отримання зафіксованих у словесній формі в протоколі й іншими передбаченими законом способами показань допитаної особи про відомі їй обставини кримінального правопорушення, або такі обставини, що мають чи можуть мати значення для кримінального провадження. За загальним правилом допит проводять за місцем проведення досудового розслідування в службовому кабінеті слідчого, прокурора або в іншому службовому приміщенні правоохоронного органу за місцем кримінального провадження, де можуть бути створені належні умови для вільного спілкування з допитуваним але місце та умови проведення допиту також може залежати як від особи (наприклад, малолітня, хвора, психологічний стан особи), так і від особливостей справи (наприклад, запобігання заходів безпеки, забезпечення конфіденційності тощо) [3. c 592].
Важливу роль посідає приміщення в якому безпосередньо проводиться допит. Проте, для результативного проведення допиту, слід вжити певну низку підготовчих заходів, серед яких найбільш важливу роль відіграє приміщення в якому проводиться допит. Найбільш сприятливі умови для допитуваного, світлий кабінет слідчого з приємними нейтральними тонами шпалер, а також без зайвих предметів та речей. Таким чином, буде створено невимушену обстановку, яка не відволікатиме увагу від допиту та сприятиме виникненню важливого психологічного контакту з особою. Цим аспектам в КПК України не приділена достатня увага, вони реалізуються лише як прояв методичних рекомендацій криміналістів та психологів. Але, вони також мають своє значення, а тому існує необхідність відображення цих аспектів в КПК України.
Тривалість проведення допиту враховуючи пріоритет забезпечення саме прав і свобод людини в кримінальному процесі, повинна залежати від осіб, які допитуються, їх вікових, психологічних та фізіологічних особливостей, а не від інтересів справи або того, що допитується обвинувачений. Так, Голубов А. Є. запропонував таку класифікацію часу допиту, загальної його тривалості та обов’язковій перерві 0,5-1 години: діти до 11 років (як виключення) – до 30 хвилин, але не більше 1 год. протягом доби; діти віком 11-14 років – до 45 хвилин, але не більше 2 год. протягом доби; неповнолітні віком 14-18 років – до 1,5 год., але не більше 3 год. протягом доби; повнолітні особи – до 2 годин, але не більше 6 год. протягом доби; інші особи – за показаннями лікаря або із врахуванням стану самої особи [4 c. 145].
Під час допиту особу допитуваного встановлюють шляхом ознайомлення з її документами, що посвідчують особу, а за відсутності на час допиту таких документів анкетні дані вносять до протоколу зі слів самого допитуваного, після чого роз'яснюють права та знайомлять з підставами і порядком проведення допиту, вказавши особі її процесуальний статус. До початку допиту свідка попереджають про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілого за давання завідомо неправдивих показань, що стверджується їх власноручними підписами в протоколі до початку допиту. Допитувана особа також має право під час допиту, не відмовляючись від допиту в цілому і давання показань по суті провадження, відмовитися від відповідей на окремі запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або відповіді на які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами сім'ї кримінального правопорушення, не відповідати на запитання, які стосуються дій осіб, що виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють з органами досудового розслідування.
Якщо допитуваний не володіє або недостатньою мірою володіє мовою судочинства, і це істотно ускладнює процес спілкування, слідчий, прокурор зобов'язаний запросити для участі в слідчій дії перекладача, якому роз'яснюють мету такого запрошення та попереджають про відповідальність за завідомо неправильний переклад [5 c.110].
Узагальнюючи, варто зазначити, що вказані вище ознаки місця, умов, часу, тривалості, що наведено стосовно допиту, можна викласти в загальній нормі, яка б не тільки врахувала значні напрацювання процесуалістів, криміналістів, психологів, а й містила б відповідні гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які залучаються до проведення слідчої дії.
Література:
1.Гончаров I.Д. Кримінально-процесуальне право України. Досудове слідство: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 248 с.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України: прийнятий 13.04.2012 р. - № 4651- VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17.
3.Тертишник В. М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. - К.: А. С. К., 2007. - 1056 с.
4.Голубов А. Є. Щодо регламентації часу та умов проведення допиту під час провадження дізнання та досудового слідства
5.Балинська О.М. Вербально-біхевіористський метод вирішення морально-правової конфліктної ситуації допиту / О.М. Балинська // Науковий вісник Львівського інституту внутрішніх. – 2003. – № 1.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
