У процесі визначення необхідності надання міжнародного захисту особі, яка звернулась з заявою про визнання біженцем, вагоме значення надається інформації про країну походження (ІКП). Усім особам, уповноваженим на прийняття рішення щодо біженців будь-то державні службовці міграційних органів, працівники Управління Верховного комісара ООН у справах біженців чи суддям, необхідна достовірна ІКП аби зрозуміти ситуацію у країні походження заявника та обставини, що змусили його покинути її [1, с.5].
Під інформацією про країну походження розуміється інформація, яка використовується в процедурах розгляду заяв про надання статусу біженця чи інших форм міжнародного захисту.
Слід розуміти, що ІКП це інформація, а не інструкція для уповноважених посадових осіб, які розглядають заяви щодо визнання біженцем.
ІКП допомагає юридичним консультантам та посадовим особам в проведенні ними оцінки щодо ситуації з правами осіб та безпекою, політичної ситуації та правової бази, культурних аспектів і суспільних поглядів, гуманітарної та економічної ситуації, подій, а також географічних аспектів у країнах походження заявників (країнах їх постійного місця проживання) чи країнах транзиту [1, с.12].
Інформацію можна вважати ІКП лише в тому випадку, коли її джерело не має особистої зацікавленості у результаті розгляду заяви щодо визнання біженцем. Відсутність особистої зацікавленості означає, що особа, яка надає чи готує інформацію, яка використовуватиметься в якості ІКП, не має безпосереднього стосунку до заяви, для розгляду якої використовується ця інформація.
Інформація про країну походження використовується на різних етапах процедури розгляду заяви щодо визнання біженцем.
Вперше ІКП використовується на етапі підготовки до співбесіди заявника з працівником органу міграційної служби. Надалі ІКП необхідна для перевірки фактів, наведених заявником, оцінки мотивів заяви та виявлення можливих ризиків для нього, а також співставлення, порівняння та аналізу інформації, наданої заявником і встановлення правдоподібності його тверджень. Поряд з цим, ІКП надає можливість оцінити майбутні ризики для заявника у випадку його повернення до країни походження, та є підґрунтям підготовки висновків щодо певних країн чи соціальних груп.
Осіб, які проводять вивчення ІКП в межах своїх професійних обов’язків пропонується поділяти на:
- особи, які беруть участь в процедурах щодо визнання статусу біженця (працівники міграційних служб, адвокати, представники, а також судді першої та апеляційної інстанції);
- спеціалісти з ІКП (особи, безпосереднім завданням яких є дослідження ІКП та її аналітика) [1, с.17-18].
З погляду права ІКП у процедурі розгляду заяви щодо визнання біженцем є доказом. Наприклад, адміністративне законодавство України передбачає, що уповноважений державний орган, його посадові особи при підготовці висновків щодо розгляду заяв про визнання біженцем повинні використовувати інформацію про країну походження заявника, інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців, національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів [2].
Згідно з загальноправовими принципами доказування, обов'язок доведення обставин, наведених у заяві про визнання особи біженцем, покладається на особу, яка звернулась з такою заявою до уповноваженої особи. Заявник зобов'язаний доводити достовірність своїх доводів і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Водночас випадки, коли заявник в повному обсязі може надати усі необхідні докази та документи є швидше винятком. Зазвичай особа, яка рятується від переслідувань, прибуває до іншої країни у скрутному становищі та часто без жодних документів. Відтак, хоч і обов’язок надавати докази покладено на заявника, завдання встановлення та вивчення відповідних фактів вирішується разом з уповноваженою особою. В деяких ситуаціях саме уповноваженій особі доводиться використовувати заходи, якими вона володіє, щоб зібрати усі необхідні докази, які підтверджують заяву [3, п.6].
ІКП ґрунтується на нормах законодавства про біженців і нормах у сфері прав людини, проте її тематика є значно ширшої ніж ситуації з правами людини в конкретній країні. Дослідження політичного становища та політичних структур, ходу та логіки розвитку подій, а також співвідношення впливу різних політичних сил створює підґрунтя для аналізу причин і мотивів переслідування особи.
Існують і певні обмеження у дослідженні ІКП. Передусім це захист персональних даних. У випадку існування загрози заподіяння шкоди заявнику чи його близьким слід уникати контактів з особами чи установами у країні походження.
Варто також пам’ятати, що ІКП допомагає уповноваженим особам, юристам в процесі оцінки заяви щодо визнання біженцем, сприяє розумінню контексту заяви, підтверджувати його доводи і допомагає в оцінці ризиків, проте не надає відповіді стосовно правдивості доводів заявника та часто допускає різні інтерпретації.
Доволі поширено, що ІКП є занадто загальною, тобто інформація щодо загальної ситуації з правами людини походження може бути загальнодоступною, проте інформація щодо людей, які перебували в аналогічних із заявником обставинах, може бути обмежена або взагалі недоступна.
Можливі й випадки, коли ІКП взагалі відсутня. Причинами цього можуть бути цензура та обмеження встановлені у країні походження. Наприклад: щодо свободи слова, діяльності незалежних медіа, свободи пересування, діяльності правозахисних організацій та місій, тощо.
Обмеження у дослідженні ІКП також пов’язані з мовним бар’єром. Більшість документів, які зазвичай використовуються як ІКП (документи ООН, міжнародні звіти, тощо), публікуються англійською мовою. Люди, які не володіють англійською, під час дослідження ІКП можуть користуватись лише обмеженою кількістю джерел. Крім того, інформація, яка публікується установами країн походження їх офіційними мовами, залишається недоступною для тих хто ними не володіє.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Исследование информации о странах поисхождения. Учебное пособие/ Австрийский Красний Крест/ Центр АККОРД. - Київ: «Команія ВАІТЕ», 2013. – 264 с.
2. Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту: Наказ МВС України №649 від 07 вересня 2011 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11.
3. Note on Burden and Standard of Proof in Refugee Claims: Office of the United Nations High Commissioner for refugees [Електронний ресурc]. – Режим доступу: http://www.refworld.org/pdfid/3ae6b3338.pdf.
____________________
Науковий керівник: Йосифович Данило Ігорович, кандидат юридичних наук, доцент, Львівський державний університет внутрішніх справ
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
