Як зазначено у ст.8 Кримінально-процесуального кодексу (далі КПК) кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави [1]. Тобто в умовах кримінального провадження мають бути забезпечені захист та охорона прав, свобод та законних інтересів особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень та швидке, повне і неупереджене розслідування. Задля забезпечення цих завдань ефективним засобом за КПК є затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину. У результаті такого затримання створюються всі умови для з'ясування причетності особи до даного злочину, а також обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою.
Затримання особи - це тимчасовий, короткочасний запобіжний захід, що застосовується з метою забезпечення дієвості кримінального провадження, припинення кримінально протиправного діяння, попередження уникнення особою слідства або суду, запобігання фальсифікації особою доказів та з метою запобігання іншим спробам завадити здійсненню кримінального провадження.
Затримання особи, що підозрюється у вчиненні злочину, не пов’язане із заподіянням шкоди його життю, здоров’ю або майну. Проте бувають випадки, що особа відмовляється виконувати законні вимоги працівників правоохоронних органів та в свою чергу намагається втекти з місця злочину або чинити опір, в тому числі здійснюючи напад. Тому особа, яка затримує змушена заподіяти злочинцю відповідної шкоди,задля його затримання.
Законом передбачено такі види затримання:
1) затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду з метою приводу (ст.ст. 188-191 КПК України);
2) законне затримання (ст. 207 КПК України);
3) затримання уповноваженою службовою особою (ст. 208 КПК України).
Умовою затримання особи є наявність достовірних доказів, які належним чином мають бути перевірені, а рішення про затримання повинне грунтуватися на достовірно встановлених фактах. Ще однією важливою умовою є підстави затримання особи. Наприклад, якщо особу застали під час вчинення або замаху на злочин за КПК 1960 року дозволялося правоохоронним органам затримати особу незалежно від того, скільки пройшло часу після скоєння злочину. Для прийняття рішення про затримання підозрюваного поряд із вказаними в законі підставами необхідна наявність відповідного мотиву, а саме перешкодити особі ухилитись від досудового розслідування, що починається з моменту внесення запису до Єдиного реєстру досудового розслідування, вчиненню нових злочинів, а також знищення речей та доказів, що мають особливе значення для встановлення складу злочину, а отже і можливості притягнути особу до кримінальної відповідальності [2,с. 415]. Тому цілком очевидним є те, що саме цей захід застосовують на практиці, адже понад 30 % усіх осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності, затримуються органами досудового розслідування [3,c. 31].
Відповідно до ст. 209 КПК України, особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
Загальний строк затримання встановлений у ст. 211 КПК України, в якій зазначено, що він не може перевищувати 72 годин з моменту затримання. Якщо особу затримали без ухвали слідчого судді, суду, особа не пізніше 60 годин з моменту затримання має бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу. Слідчий суддя зобов'язаний прийняти рішення про обрання запобіжного заходу або відмову в обранні не пізніше 12 годин з моменту доставлення затриманого до суду, оскільки сукупний строк затримання в будь-якому випадку не повинен перевищувати 72 годин. Перевищення 72-годинного строку затримання вважається грубим порушенням прав та свобод особи і тягне відповідальність, встановлену законом.
Підозрюваний одразу після затримання підлягає негайному допиту ,якщо це зробити неможливо, то допит має бути проведений протягом 24 годин з моменту затримання. До першого допиту підозрюваний має право на побачення із своїм захисником, присутність якого на допиті є обов’язковою. Винятком є, якщо особа відмовляється від допомоги захисника.
Затримані утримуються в ізоляторах тимчасового утримання в умовах ізоляції від суспільства з дотриманням установленого законом режиму. Затримані працівники органів внутрішніх справ, прокуратури, СБУ та військовослужбовці мають утримуватись на гауптвахті.
У підрозділі органу досудового розслідування мають бути призначені одна або декілька службових осіб, відповідальних за перебування затриманих. Однак відповідальними за перебування затриманих не можуть бути слідчі (ст. 212 КПК).
Керуючись ст. 1 і 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», незаконно затриманий має право на відшкодування заподіяної йому матеріальної та моральної шкоди. Проаналізувавши зміст цього закону, затримання буде визнане незаконним, якщо кримінальне провадження щодо підозрюваного, обвинуваченого або підсудного, якого затримали, буде закрито за відсутністю складу злочину або за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину [4].
У випадку встановлення обставин, що дають підстави вважати затримання незаконним, захисник, керуючись вимогами ст cт.42, 206, 208 КПК, управі звертатися з відповідною скаргою до слідчого судді, оскільки будь-яке позбавлення волі повинне здійснюватися не тільки згідно з основними процесуальними нормами національного права, але також відповідати цілям ст.5 Конвенції із захисту прав людини та основоположних свобод, тобто захищати людину від свавілля властей. Так, наприклад, в 208 КПК зазначене поняття «безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення», що є підставою для затримання, але законодавчо це поняття не визначене, проте передбачає відносно невеликий проміжок часу, який минув після вчинення злочину. В цьому випадку новий КПК не встановлює конкретних меж, так як кожна ситуація індивідуальна та унікальна, але варто розуміти, що це не роки і навіть не місяці [5].
Відповідно до викладеного, можна зробити висновок, що КПК повністю розкриває та врегульовує процесуальний порядок затримання особи на досудовому розслідуванні, враховуючи міжнародну практику та основні положення та засади вітчизняного законодавства. Проте практика реалізації цих положень службовими особами держави потребує удосконалення, задля подальшого формування демократичного суспільства. Так як аналіз практики застосування положень ст. 208 КПК, а також анонсовані гучні затримання високопосадовців свідчать про те, що КПК використовується, по-перше, як інструмент залякування, а по-друге, як засіб створення ілюзії протидії злочинності. Так, за статистичними даними 2016 року Генеральної прокуратури, рівень злочинності за останній час підвищився на 45% , а отже для науково-практичних працівників попереду значний об’єм наукових завдань та їх впровадження у практичну діяльність правоохоронних органів.
Література:
1. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17
2. Тертишник В.М. Кримінальний процес України. Загальна частина: підручник. Академічне видання. – К.: Алерта, 2014. – 440 с.
3. Проблеми затримання та взяття під варту на досудовому провадженні по кримінальній справі / В.І. Борисов, Н.В. Глинська, В.С. Зеленецький, О.Г. Шило. – Х., 2005. – 352с.
4. «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» Закону України від 01.03.2016 [Електронний ресурс] – Режим доступу:
http: //zakon.rada.gov.ua/laws/show/266/94-%D0%B2%D1%80
5. Татаров О. Тенденція до проведення затримань без ухвали слідчого судді становить загрозу правам особи [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zib.com.ua/ua/123397-tendenciya_do_provedennya_zatriman_bez_uhvali_slidchogo_sudd.html
___________________________
Науковий керівник: Давиденко Валерій Степанович, доцент, доцент кафедри загальноправових дисциплін, Київський національний торговельно-економічний університет
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
