Сучасні соціально-політичні тенденції в Україні сприяють поширенню злочинної діяльності, зокрема її групових та організованих форм. Негативно на цьому процесі позначаються військові дії на сході України, адже певна територія держави не контролюється законною владою, а бойові дії сприяють поширенню вогнепальної зброї та припасів до неї.
У криміналістиці під злочинною діяльністю розуміють сплановану та реалізуєму систему дій певної особи або організованої групи осіб, що зумовлює утворення «слідової картини» у вигляді ідеальних та матеріальних слідів, та характеризується приховуванням своїх дій, з метою ухилення учасників цієї діяльності від кримінальної відповідальності. Будь-яка злочинна діяльність спрямовується на досягнення мети вчинюваних злочинів. Тобто, злочинну діяльність можна розглядати як систему дій, спрямованих на досягнення мети злочину.
У системі злочинної діяльності можна виокремлювати механізм злочинної поведінки певного суб’єкта. Такий механізм включає в себе три основних елементи: 1) мотив, 2) воля, 3) мета.
На першій стадії реалізується мотив особи, вона задається ціллю, бажанням, потребою, інтересами якими буде керуватися у навколишньому середовищі для досягнення своєї мети.
На другій стадії суб’єкт за допомогою волі, намагається справлятися с труднощами. Ця стадія потребує наполегливості, рішучості, витримки, стійкості особи.
Завданням третьої стадії є реалізація мети, тобто виконання дій, спрямованих на отримання бажаного результату.
Так можна описати «поведінку злочинця» в складному механізмі злочинної діяльності.
Сьогодні питання сутності та визначення злочинної діяльності активно дискутується науковцями, під нею розуміють «систему обумовлених дій суб’єкта, що викликають зміни в матеріальному середовищі, які вважаються суспільно небезпечними, винними і кримінально карними» [1, c. 47]; «систему суспільно небезпечних, заборонених кримінальним законом дій або бездіяльність, об’єднану загальним мотивом і метою, які регулюються свідомістю і волею, зі створенням сприятливих умов для вчинення злочинних намірів, що складається зі способів підготовки, вчинення та приховування злочинів» [2, с. 67]; «усвідомлене, мотивоване, заборонене кримінальним правом під загрозою кримінального покарання, детерміноване рівнем суспільного розвитку та об’єктивними факторами суспільно небезпечне діяння суб’єкта злочину, направлене на певний об’єкт, вчинене з метою задоволення потреб, з використанням різних знарядь, засобів і способів» [3, c. 22].
Слід погодитися, що «використовуючи діяльнісний підхід у криміналістиці як один із методологічних принципів, не слід впадати у дві крайності: перша – недооцінювати підхід та його методологічне значення, вважаючи це незначним або недоцільним, таким, що відволікає від суті дослідження («методологічний негативізм»), друга крайність – перебільшувати значення діяльнісного підходу, вважаючи його більш важливим ніж той предмет, до якого його хочуть застосувати, перетворюючи його в певну універсальну відмичку для вирішення будь-яких проблем, як простий і доступний інструмент наукового дослідження («методологічна ейфорія») [4, с. 157-158]. Адже, І. Пригожин та І. Стенгерс справедливо зазначали, що «… ні один методологічний принцип не може виключити, наприклад, ризику зайти в тупік в ході наукового дослідження» [5, с. 86].
Отже, ми бачимо, що науковцями-криміналістами висловлені різноманітні думки щодо сутності та розуміння злочинної діяльності, однак в них можна помітити спільні риси, зокрема те, що ці злочинні дії спрямовуються на досягнення бажаного протиправного результату, і не важливо яким способом, дією чи їх послідовністю. В цілому механізм злочинної діяльності є знаряддям, за допомогою якого хочуть досягнути поставленої протиправної мети.
На мою думку, доцільно і надалі продовжувати досліджувати у цьому напрямі, щоб типізувати «слідові картини» схожих видів злочинної діяльності, описати їх, та використовувати з метою розпізнавання в діяльності з виявлення, розкриття і розслідування злочинів.
Література
1. Криміналістика : підручник / П. Д. Біленчук, В. К. Лисиченко, А. В. Старушкевич та ін. ; за ред. П. Д. Біленчука. 2-ге вид., випр. і доп. Київ : Атіка, 2001. 544 с.
2. Кузьмічов В., Москвін Ю. Криміналістичне вивчення злочинної діяльності. Право України. 1999. № 5. С. 64-67.
3. Хайрусов Д. С. Источники и методы криминалистического исследования преступной деятельности. Москва : Юрлитинформ, 2008. 144 с.
4. Старушкевич А. В. Діяльнісний підхід у криміналістиці. Теорія та практика судово-експертної діяльності: матеріали круглого столу, присвяченого памяті З. С. Меленевської (Київ, 28 лютого 2018 року). Київ: ННІ № 2 НАВС. С. 156-160.
5. Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой. Москва: Прогресс, 1986. 432 с.
____________________________
Науковий керівник: Старушкевич Анатолій Володимирович, кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри фінансових розслідувань факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Національного університету державної фіскальної служби України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
