Українська юриспруденція, зародившись із об’єктивних суспільних потреб, утверджувалася зусиллями не одного покоління громадських культурно-освітніх діячів у важких умовах відсутності власної державності, штучної територіальної розмежованості України. Важливе місце в становленні українського права належить Теофілу Окуневському (1858-1937) – українському юристу, адвокату, послу до парламенту Австро-Угорщини та Галицького сейму, дипломату, політичному і громадському діячу.
Майбутній юрист походив із славетної української родини Окуневських, представники якої прислужилися розбудові національної церкви, освіти й науки, музичного мистецтва й медицини. Його батько Іполит був греко-католицьким священиком, який виконував обов’язки пароха в Радівцях біля Сучави, а також у с. Яворові Косівського повіту. У його сім’ї виховувалося шестеро дітей, найстаршим з яких був син Теофіл. Він народився 7 грудня 1858 року в селі Яворові Косівського повіту, де й зростав і навчався [1, с. 37].
Початкову освіту Теофіл Окуневський здобував у народних школах Яворова та Снятина. Пізніше навчався у Коломийській гімназії, після якої разом зі своїм братом Ярославом вступив до Віденського університету. Ярослав навчався на медичному факультеті, а Теофіл здобував освіту на правничому. Під час навчання майбутній адвокат веде активну громадську діяльність: у Відні стає членом українського студентського товариства «Січ», певний час є її бібліотекарем, а згодом – почесним членом [3, с. 64].
Ця молодіжна національно-патріотична організація перебувала під патронатом Остапа Терлецького та Михайла Драгоманова, які мали велике значення в формуванні політичних поглядів Теофіла Окуневського. Важливу роль у житті майбутнього юриста відіграло його особисте спілкування з Михайлом Драгомановим. Про це свідчить його листування з видатним громадським діячем, яке в 1905 році було видане друком М. Павликом [4, с. 175].
Після закінчення навчання молодий юрист, відбуває однорічну військову службу, здобувши звання лейтенанта. У 1884 році Теофіл Окуневський розпочав адвокатську діяльність в Станіславі в канцелярії д-ра Квятковського. Із 1885 року Теофіл займався приватною адвокатською практикою у Станіславові, а 1890 р. – відкрив власну адвокатську канцелярію в Городенці. Водночас, проводить активну громадську й просвітницьку роботу: створює товариство інтелігенції «Українська бесіда», в навколишніх селах збирає віче, засновує читальні «Просвіти», організовує гімназію товариства «Рідна школа» в Городенці. Окремим напрямком його громадської діяльності стає допомога своїй сестрі - активістці жіночого руху в Галичині Наталії Кобринській у справі організації «Товариства руських женщин в Станіславові», яке було засновано 1884 р. [3, с. 64].
Двічі Теофіла Окуневського обирали до сейму і двічі – депутатом до австрійського парламенту. В 1897 році він разом із послом австрійського парламенту Юліаном Романчуком виступає на народних вічах і обстоює політичні права українців. Через два роки, в липні 1889 року, Коломийщина висунула його кандидатуру в депутати до Крайового сейму Галичини. Польський табір висунув свого кандидата – коломийського маршала князя Пузину, який отримав 70 голосів, у той час як адвокат Окуневський – 96, застосувавши тактику безпосереднього спілкування з виборцями. [4, с. 175].
Тогочасний Коломийський повіт налічував одне місто, 5 містечок та 69 сіл. Територія того повіту - 210.698 квадр. миль, населення - 110.091 тисяч. Коломия з містечками Гвіздець, Яблонів, Велика Кам'янка, Кулачківці, Печеніжин становила округу, звану Покуттям, в якій було 3 міста, 11 містечок і 206 сіл - повіти Коломийський, Гвіздецький, Заболотівський, Снятинський, Городенківський, Обертинський, Кутський, Косівський і Печеніжинський [7, с. 28].
У автобіографії Т. Окуневський цей період у своєму житті згадує так: «,Перший мій публічний виступ був на вічу в Коломиї, поруч посла Ю. Романчука, про політичні наші права. Сей виступ мій мав той наслідок, що в два роки по тім, як Коломийщина зачала шукати за кандидатом на посла до Сойму, то люди самі видвигнули мене на кандидата, хоть я зовсім не мав до сего претензії і уважав, що се місце належиться старшому. Я ж не мав і 30 вимаганих законом років, тай приготовлявся до адвокатського іспиту» [6, с. 53]. Його передвиборча програма кардинально відрізняється від усіх інших. Ходячи від села до села, він розповідав людям про їх права. що до цього ніхто не робив. Суперник Окуневського - князь Пузина був дуже впевнений у своїй перемозі, отож навіть прихопив на вибори поросят і вино, щоб відсвяткувати свою перемогу. Проте, здобути перемогу йому не вдалося [5, с. 53].
Теофіл Окуневський був одним із засновників Української Радикальної Партії, співавтором програми і статуту «Радикалів» (разом із І. Франком і М. Павликом) та Української Національно-Демократичної Партії (1899 р.). Після виборів він став послом (обирався двічі: 1897-1990 та 1907-1918), а Франко і Павлик – ні, отож здобуття нової посади, стало для Окуневського причиною чвар з «однопартійцями». Непорозуміння привели до виходу з партії Окуневського, а пізніше – й Франка. [1, с. 37].
У 50-томному виданні творів І. Франка ім’я Т. Окуневського згадується понад 20 раз у різноманітних ракурсах. В одних випадках хвалить Теофіла, захоплюється, в інших – нещадно критикує [1, с. 37].
Здобувши перемогу, Теофіл Окуневський разом із 13 депутатами створюють депутатський клуб. Ніщивної критики з боку Окуневського зазнавали зневажливі висловлювання в бік українського народу, з цієї ж причини, Окуневський викликає на дуель польського посла Розвадовського. Михайлина Рошкевич згадує про цю подію у своїх спогадах про Івана Франка. «Одного разу я дістала телеграму, щоб зараз поїхати до Львова на похорон тьоті… На похороні зауважили ми, що д-р Озаркевич був щось дуже схвильований… Причиною цього нервування було те, що в той день мав відбутись поєдинок між д-ром Теофілем Окуневським і польським шляхтичем Розвадовським. Коли поєдинок закінчився щасливо для д-ра Окуневського, тоді він виявив причину свого нервування. Між українцями зчинився великий рух і зараз того вечора урядили банкет на честь д-ра Окуневського…» [2, с. 115].
У його юридичній практиці було чимало справ, які відствоювали інтереси українського народу в Галичині. Приміром, в 1894 році д-р Окуневський виступив проти австрійського намісника графа Казимира Фелікса Бадені. Через це прокуратура почала проти нього судовий коломийський процес, який він блискуче виграв. Також резонансною була судова справа, в якій адвокат відстояв гідність українського студенства: в 1908 році Генрик Сенкевич публічно зневажив українських студентів на чолі з Ярославом Веселовським. Вони проводили голодування перед Віденським трибуналом, через свавілля влади на Галичині. Теофіл Окуневський став на захист студентів і виграв судовий процес [6].
Саме з ініціативи Теофіла Окуневського австрійський уряд побудував лікарні в Надвірні і Жаб’є. Також він домігся виділення коштів на побудову дороги Косів-Жаб'є, яку побудували італійці й вона досі називається в народі цісарською [1, с. 37].
Упродовж 1918-1919 років Теофіл Окуневський – член Української Національної Ради ЗУНР. Як державний представник вів переговори з угорськими політиками про співпрацю, а згодом із чехами в Празі про припинення українсько-польської війни та про українсько-чеський військовий союз проти поляків. Був на дипломатичній роботі у Франції, брав участь у Паризькій мирній конференції 1919–1920 рр.; під час аудієнції в міністра закордонних справ США йому було обіцяно вирішення проблеми Східної Галичини шляхом плебісциту. Коли республіка зазнала поразки, то Окуневський переїхав у Городенку, де і жив до кінця своїх днів, там і поховали видатного адвоката. Теофіл Окуневський помер 19 липня 1937 році, а його родину більшовики у 1939 році вивезли до Сибіру [6].
Таким чином, Теофіл Окуневський відіграв важливу роль в історії української юриспруденції. Завдяки активній суспільній діяльності, його здатності переконливо й доступно пояснювати складні правові та політичні питання, адвокат здобув заслужений авторитет серед українського населення Австро-Угорщини кінця ХІХ - початку ХХ ст. Він став наймолодшим послом Галицького крайового сейму, який наполегливо відстоював в парламенті існування українців, як окремої нації. Саме за його каденції відбулося визнання польськими політиками окремішності української нації. Адвокат активно боровся за розвиток української мови в шкільництві та адмініструванні. Прихильність виборців здобував не підкупом, а чесно ходив селами, спілкувався з простими людьми, таким чином завойовуючи їх довіру. Адвокат Окуневський став промовистим прикладом справедливості й професійної етичності для сучасних українських політиків.
Література:
1. Гуменюк В. Посол до сейму // Гуцульський календар. – 2003. – С. 37.
2. Коломия й Коломийщина / За ред. М. Савчук. – Коломия, 2007. – С. 28.
3. Мельник В. М. Теофіл Окуневський – посол до галицького сейму (1889–1900 рр.) / URL: http://ena.lp.edu.ua/bitstream/ntb/10149/3/06.pdf.
4. Никифорук В. Карбівничі високого духу // Перевал. – № 1. – 1996. – С. 173-181/
5. Романюк І. Покутський посол // Край. – № 48. – 2008. – С. 64.
6. Черкаська Г. Брати Окуневські / URL: https://uamodna.com/articles/braty-okunevsjki].
7. Чорновол І. Дуель Теофіла Окуневського // Літературно-краєзнавчий альманах «Ямгорів». – Городенка, 1995. – С. 112-116/
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
