Поняття «публічний службовець» на сьогодні не має відображення в українському законодавстві, тому говорити про нього можна виходячи зі змісту поняття публічної служби. За Кодексом адміністративного судочинства [1] публічна служба передбачає – «діяльність на державних політичних посадах, професійну діяльність суддів, прокурорів, військову службу, альтернативну (невійськову) службу, дипломатичну службу, іншу державну службу, службу в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування». Науковці та дослідники тримають позицію, що «публічний службовець» це перш за все громадянин України, який займає певну посаду в державних органах чи органах місцевого самоврядування, на професійній основі займається публічною діяльністю та реалізує завдання та функції на засадах своїх повноважень. Тобто, можна зазначити, що публічна служба визначається як особливий вид професійної діяльності. Державна служба та служба в органах місцевого самоврядування є складовими публічної служби. Важливим компонентом публічної служби є правова захищеність. Правовий захист службовців в Україні, які в інших країнах, базується на правових джерелах, які закріплені в нормативно-правових актах і регулюють саме правовідносини в сфері державної служби. Правовий захист є дуже важливою складовою у будь-якій професії, тим паче у професії пов’язаній з виконанням державних функцій, результати яких мають вплив на мільйони людей. Саме правовий захист надає вищим посадовим особам гарантію безпеки та він повинен забезпечувати ефективне виконання функцій, які на них покладені. Гарантії включають в себе певні правові засоби, які забезпечують права публічного службовця, визначають правові форми і засоби його захисту. У свою чергу деякі обмеження та заборони у діяльності публічних службовців компенсуються наявністю цих самих юридичних гарантій. Це питання є актуальним для українського суспільства перш за все через велике непорозуміння, яке панує на сьогодні між народом та його безпосередніми представниками у владних органах. Наразі постають питання де межі необхідного правового захисту службовців та їх гарантій, а де відверте зазіхання на владні повноваження. Тож буде доречно більш детально розібрати це питання стосовно українського законодавства та ознайомитися з закордонним досвідом у цій сфері.
Треба зазначити, що дуже важливим є закріплення правової захищеності осіб в нормативно-правових актах у вигляді соціально-економічних, соціально-культурних прав, реалізація яких має забезпечити безпеку громадян і соціальну справедливість. Наразі в Україні є такі нормативні акти, які розповсюджують свою дію у сфері правового захисту на всіх громадян без винятку, у тому числі і публічних службовців. Можна сказати, що це є початковим рівнем захисту посадовців, наприклад, такі законодавчі акти, як Конституція України, Кодекс законів про працю та інші. Але професійна діяльність публічних службовців потребує більш конкретизованих актів, виходячи із специфіки правового статусу. Реальним правом можна назвати тільки захищене право, а не тільки проголошене, тому також дуже важливим є питання гарантованості прав. Для забезпечення якісного виконання державними службовцями посадових обов’язків, реалізації наданих їм законних прав, чинне законодавство України визначає основні гарантії службової діяльності працівників. Гарантії для державного службовця – це встановлені в законодавстві основні положення, що характеризують соціально-правовий аспект. Державному службовцеві гарантуються: умови роботи, які забезпечують виконання ним посадових обов’язків; заробітна плата й інші виплати, передбачені законами та іншими нормативно-правовими актами; щорічна оплачувана відпустка; медичне обслуговування державного службовця та членів його сім’ї, у тому числі після його виходу на пенсію; перепідготовка (перекваліфікація) та підвищення кваліфікації зі збереженням грошового утримання на період навчання; пенсійне забезпечення за вислугу років і пенсійне забезпечення членів сім’ї державного службовця в разі його смерті, що настала у зв’язку з виконанням ним посадових обов’язків; захист державного службовця та членів його сім’ї від насилля, погроз, інших неправомірних дій у зв’язку з виконанням ним посадових обов’язків у порядку, визначеному законом. Важливим актом щодо встановлення соціально-економічних умов та гарантій діяльності публічних службовців став Указ Президента України від 20 вересня 2007 р. «Про заходи щодо реформування державної служби в Україні та забезпечення захисту конституційних прав державних службовців» [2]. Цей нормативно-правовий акт вперше передбачив основні напрями щодо захисту конституційних прав державних службовців. До цього часу приймалися тільки окремі закони та інші нормативні акти щодо захисту прав та інтересів окремих видів службовців (суддів, працівників прокуратури, міліції та ін.). Також у 2015 р. був прийнятий Закон України «Про державну службу» [3], але історія його прийняття досить довга. До прийняття Конституції незалежної України, Закон про державну службу датувався 1993 роком. Через те, що текст цього Закону був застарілим, неактуальним та об'єктивно потребував змін, до нього багато разів вносилися поправки. Повернулися до цього питання за часів Януковича, бо об’єктивно була гостра необхідність в державній реформі, і вже 17 листопада 2011 року, був ухвалений новий Закон про державну службу. Набрання ним чинності постійно відтерміновувалося: на час прийняття планувалося, що Закон почне діяти з 1 січня 2013 року; згодом ця дата переносилася на 2014 рік, 2015 рік, 2016 рік. Це пояснювали відсутністю коштів для підняття зарплат державним службовцям. Після Революції гідності почали розробляти принципово новий законопроект і Європейський Союз виділив на це фінансування. Відтак, проект № 2490 був унесений до парламенту 30 березня 2015 Прем'єр-міністром Арсенієм Яценюком за підтримки низки громадських організацій. Він передбачав прийняття цілком нового закону про держслужбу з одночасним скасуванням актів 1993 і 2011 років. Урешті, Закон був прийнятий 10 грудня 2015 року і набрав чинності 1 травня 2016 року. Закон вводить нові засади роботи держслужби та має на меті зробити її більш прозорою. Зокрема, закон розмежовує державні та політичні посади, запроваджує призначення за конкурсом на всі посади державної служби, та встановлює обмеження строку повноважень високопосадовців. Призначення на посади відбуватиметься за результатами відбору, через інститут державних секретарів, або спеціальними конкурсними комісіями. Закон передбачає в тому числі, значне скорочення числа держслужбовців, в той час як заробітна плата для них має зрости. Але, як передбачалося, такий необхідний закон на європейській хвилі зазнав змін, які почали вводити у 2017 р. [4], вони створювали дисбаланс гілок влади, знову зробили голів райдержадміністрацій політичними фігурами, а також розширили повноваження Президента, і внаслідок цього коло того мінімального правового захисту, про який йшлося у Законі без змін, було значно обмежено.
Щодо правового захисту і гарантій державних службовців закордоном, то там існують різні системи і форми, які закріплені у законодавстві, для забезпечення безпечної діяльності посадовців. Наприклад, в США у Законі про етичні норми державних службовців (1989 р.) [5] записано: «Службовці повинні бути захищені від переслідування за законне розкриття інформації про порушення законів, правил та інструкцій, а також про погане управління, значне розкрадання коштів, зловживання владою або виникнення серйозних загроз громадським благам та безпеки». Реалізацію захисту службовців забезпечує Рада із захисту системи заслуг (Merit System Protection Board), що захищає принципи merit system (система набору та просування службовців на основі їх професійних і ділових якостей), від зловживань і неправильних дій адміністрації державних установ, таких як надання незаконної переваги кому-небудь із службовців або претендентів на посаду; заохочення родинних зв’язків у просуванні в політику, переслідування або загроза переслідування по відношенню до працівника тощо. Рада розглядає скарги державних службовців з питань звільнення, відсторонення від посади, зменшення платні, порушення правил проведення іспитів з прийому, кваліфікаційних стандартів і тестів. У рік нею розглядається до 4 тис. скарг. Причому в 30% випадків справа вирішується на користь службовця. Ці інститути покликані не тільки забезпечувати правовий захист державних службовців, а й забезпечувати моральний захист державних службовців, зміцнюючи позитивну мотивацію на чесне, сумлінне служіння і впевненість у стабільності свого службового становища. В інших країнах також є органи, які розглядають скарги службовців та сприяють їх захисту: у Великобританії в 1995 р засновано інститут Уповноваженого по державній службі, в обов'язки якого входить розгляд адміністративних дій у сфері державної служби; у Франції введені інститути посередника і інспекторського корпусу – незалежні інстанції, які вивчають скарги у зв'язку з неправильними діями адміністрації стосовно службовців, факти незаконних дій адміністрації в державних органах; в Канаді всі публічні службовці, на яких поширюється колективний договір, мають право оскаржувати заходи дисциплінарної відповідальності, які були застосовані адміністрацією; Законом Німеччини «Про статус чиновників» [6] передбачено службовий порядок оскарження, при цьому порядок оскарження аж до вищої службової інстанції є відкритим;
Проблеми захисту і безпеки суспільства та людини мають складну структуру і вимагають детального вивчення. Надійність захисту життєво важливих інтересів України залежить від створення ефективної системи забезпечення національної безпеки та механізмів її реалізації. Національні інтереси України зобов'язують приділяти проблемі удосконалення правового захисту державних службовців велику увагу. Існуючі нині механізми правового захисту працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування є слабкими та далекими від досконалості. Назріла гостра потреба у створенні нових механізмів правового регулювання щодо забезпечення дійсно рівних прав громадян на державну службу та кар'єрне зростання в системі органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Реформування системи влади неминуче. Тому проблеми правового захисту державних службовців мають принципово важливе значення для розбудови та розвитку демократичної, правової держави.
Список використаних джерел :
1. Кодекс адміністративного судочинства України – редакція від 05.05.18. – ст.4.
2. Указ Президента «Про заходи щодо реформування державної служби в Україні та забезпечення захисту конституційних прав державних службовців» - від 20.09.2007 № 900/2007.
3. Закон України «Про державну службу» - від 10.12.2015 № 889-VIII.
4. Законопроекти по внесенню змін у Закон України «Про державну службу» : № 2136-VIII від 13.07.2017, № 2147-VIII від 03.10.2017, № 2190-VIII від 09.11.2017, № 2246-VIII від 07.12.2017, № 2249-VIII від 19.12.2017.
5. Шувалова Н. Этика и этикет государственной и муниципальной службы 2-е изд., - 2018. – ст.182.
6. Агєнтаєва В. В. Особливості правового статусу державних службовців у ФРН [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://stattionline.org.ua/pravo/76/12137-osoblivosti-pravovogo-statusu-derzhavnix-sluzhbovciv-u-federativnij-respublici-nimechchini.html.
_________________________
Науковий керівник: Чукаєва Вероніка Олександрівна, кандидат історичних наук, доцент кафедри теорії держави і права, конституційного права та державного управління, Дніпровського національного університета імені Олеся Гончара
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
