В наші дні теоретично і практично стали актуальними ідеї побудови правової держави, взаємодії правових і моральних категорій в регулюванні суспільних відносин, становлення громадянського суспільства і його взаємини з державою, а також проблеми відносин держави і громадян. Для розуміння ідей, інститутів і установ сучасності необхідно знати процес їх формування і осмислення видатних представників попередніх поколінь
Ключові слова: теоретичний аспект, пізнання, законодавство, соціальна структура, політологічна концепція, правова доктрина, світогляд, державно-правовий порядок, політичний погляд.
Історія людського пізнання світу політики, держави і права – найважливіше джерело і суттєва частина сучасного наукового знання про політичні і правові явища і разом з тим необхідна передумова його подальшого розвитку. Уже в світлі взаємозв'язків історичного і логічного очевидно, що також і в політико-правовій сфері без історії немає теорії.
Під поняттям «політико-правові вчення» розуміються: теоретичний аспект знань, що історично виникають і розвиваються; ті теоретичні концепції, ідеї, положення і конструкції, в яких знаходить своє концентроване логіко-понятійне втілення в історичний процес поглиблення пізнання політичних і правових явищ [2, c. 6].
Сьогодні, коли повсюдно посилюється увага до проблем соціального та політичного передбачення і прогнозування, стає все ясніше, що без історії неможливі також наукова прогностика, футурологія в області сучасних юридичних, політологічних та інших соціальних наук. Пізнавальний і прогностичний потенціал історії політичної і правової думки вельми значущий і в плані наукової розробки глобальних проблем сучасності.
Щоб визначити предмет історії політичних і правових вчень, необхідно, перш за все, з`ясувати, яке саме коло ідей і вчень належить до політичних та правових. Це, перш за все, ідеї і вчення, які стосуються держави, її суті, її форми та бажаної організації і, відповідно, права. Від політичних поглядів та ідей необхідно відрізняти правові, які, однак, тісно пов'язані з політичними, а інколи невіддільні від них. Правові вчення та ідеї спрямовані на з`ясування ґенези, суті, тенденцій та перспектив розвитку права і закону, ролі правових норм у суспільстві та їхнього значення [1, c.26].
Помітне підвищення загального інтересу до історії і до історичних досліджень (включаючи і область політико-правової думки) в сучасних умовах обумовлено низкою факторів, в тому числі – прискоренням історичного розвитку, поглибленням перетворень, активною участю в політичному процесі широких верств населення на всіх континентах планети, бурхливим розвитком інтеграційних процесів, нагальною потребою повсюдного утвердження миру та злагоди на засадах історично апробованих цінностей людської цивілізації, єдиних світових стандартів в галузі прав і свобод людини, внутрішнього і міжнародного правопорядку.
Вибір тих чи інших шляхів соціального і політичного розвитку, цілеспрямована боротьба за майбутнє сьогодні більш усвідомлена і активна, ніж будь-коли раніше. Вони пов'язані з новим переосмисленням історії (в тому числі – історії політичних та правових ідей), з новими трактуваннями і оцінками політичних і правових ідей і подій минулого.
Історична ретроспектива дедалі більшою мірою стає необхідним моментом для виявлення, вироблення і обґрунтування відповідних концепцій і уявлень про сучасність і перспективи її розвитку.
Всесвітній характер історичного процесу ще ніколи не проявлявся так чітко, безпосередньо і владно, як у сучасну епоху. Ця обставина істотно позначається і на всьому сучасному інтересі до історичного минулого, до духовного досвіду попередніх епох і поколінь, його змістом та значенням для сучасності і майбутнього…
В принципі так само йде справа і в сфері політико-правової думки.
Представники різних теоретичних та ідейно-політичних напрямів черпають з політичних та правових вчень минулого судження й аргументи для обґрунтування позицій, які ними відстоюються, критики своїх супротивників.
Історія політико-правових ідей широко використовується в численних сучасних інтерпретаціях проблем прав і свобод людини, правової держави і т. д. До авторитету і ідей древніх і нових класиків політичної і правової думки (від Платона, Аристотеля, Цицерона до Гоббса, Руссо, Канта, Гегеля, Фіхте, Маркса, Ніцше, Вебера та ін.) апелюють багато сучасних концепції соціального, політичного і правового розвитку.
Стійка залученість історії політичних і правових доктрин в центр ідейної та теоретичної боротьби навколо актуальних для кожного часу проблем держави, права, політики, влади, свободи, справедливості обумовлена комплексом причин соціально-політичного, світоглядного, теоретико-пізнавального та методологічного порядку.
Висловлюючи і відстоюючи різні позиції, інтереси і погляди в специфічній формі теоретичного знання, політичні і правові концепції (минулого і сучасності) володіють великим потенціалом легітимності і грають істотну роль в справі не тільки наукового, а й загально-світоглядного, духовного, ідеологічного обґрунтування і виправдання тих чи інших політичних відносин, державно-правових порядків, інститутів і поглядів.
Особливо велика і значима в цьому плані роль найбільш авторитетних, які отримали історичне визнання класичних політичних і правових доктрин, в яких з найбільшою повнотою і послідовністю знайшли своє концентроване вираження ті чи інші нові віхи, аспекти і напрямки в історичному процесі пізнання проблем політики, держави і права.
Постійне звернення до «авторитетів» і «класиків» політичної і правової думки (більшість яких займають ключові позиції також в історії філософії, юриспруденції, етики, соціології і т. д.) диктується також причинами загального методологічного і гносеологічного характеру.
Будь-яка нова теорія, як відомо, з внутрішньою необхідністю змушена мати справу зі старими теоріями, повинна спиратися на попередній теоретичний матеріал, на вже накопичені знання в даній області, пізнання, які історично розвивається, на історично апробовані положення і концепції, на що склався понятійний апарат, прийоми досліджень і т. д.
Без такої історико-теоретичної бази, її постійного оновлення та розвитку також і сучасні науки про політику, право і державу були б просто неможливі.
Звернення до відомих політичних і правових ідей і теорій минулого, відповідна їх інтерпретація значною мірою диктуються і потребами своєрідного «самовизначення», з'ясування, «хто є хто» в духовному просторі історії, виявлення місця, характеру і профілю тієї чи іншої нової юридичної або політологічної концепції в історично сформованій і в системі вчень про політику, державу, право, що отримали загальне наукове визнання.
Великий вплив на характер і напрям відповідних апеляцій до історії політичних і правових ідей надає актуальна соціально-політична практика. Нерідко подібні трактування минулого носять відверто фальсифікаторський характер. Політична історія XX ст. в цьому плані багата виразними прикладами спотворення і експлуатації історії ідей з метою виправдання антинародних політичних режимів, агресивних зовнішньополітичних акцій, дискредитації ідейних і політичних супротивників – з посиланням на авторитет історії.
Знання реальної історії політичних і правових вчень, відкидаючи подібні фальсифікації, сприяє кращому розумінню як минулих так і сучасних ідей і теорій, так і справжнього змісту і сенсу сучасних політичних і правових процесів, закономірностей і тенденцій їх розвитку.
«Багато передових умів людства присвятили себе створенню концепцій держави і права, які б могли пояснити генезис цих феноменів, їх сутність; визначити шляхи та способи їх подальшого розвитку для найбільш ефективного виконання своїх функцій та задоволення відповідних потреб окремих індивідів, соціальних груп, націй, народів і всього людства. Динаміка формування таких теорій віддзеркалює процес пізнання людиною навколишнього світу, зміни цивілізаційних епох, трансформації в економічній та соціальній структурі суспільств, регіональні особливості суспільного розвитку. Тому розуміння сучасної держави і сучасних правових систем Світу базується передусім на узагальненні поглядів попередників» [2, c. 3].
Виходячи зі сказаного, можна зробити висновок, що історія політичних та правових вчень є одночасно теоретичною та історичною спрямування. Ця її особливість обумовлена тим, що в її межах вивчається і висвітлюється специфічний предмет – історія виникнення і розвитку теоретичних знань про державу, право, політику і законодавство, історія політичних та правових теорій.
Список використаної літератури
1. Андрусяк Т. Г. Історія політичних правових вчень. – Львів: ЛНУ, 2001. – 220 с.
2. Кормич А. І. Історія вчень про державу і право: Навч. посібник. – К.: Правова єдність, 2009. – 312 с.
3. Мухаев Р. Т. Хрестоматия по теории государства и права, политологии, истории политических и правовых учений: Пособие для вузов, юридических и гуманитарных факультетов. – М.: ПРИОР, 2000. – 1104 с
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
