Целевич Володимир Михайлович (1890- 1943) – адвокат, редактор, український політик, культурно-політичний діяч, посол Сейму ІІ Речі Посполитої трьох каденцій, діяч Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО) [1, с. 48]. Ім’я українського юриста довший час було знаним серед української діаспори Західної Європи та США, а в Україні, нажаль, належного пошанування й досі не знайшло. Поверненню із забуття творчої спадщини великого українського патріота спричинилися українознавчі дослідження акад. В. Качкана [4, с. 139].
Малою батьківщиною Володимира Целевича є м. Львів, де, закінчивши середню школу, вступив на відділ права до університету Яна Казимира (тепер Національний університет ім. Івана Франка) у Львові [1, с.42]. Зі студентських років активно поринув у суспільно-громадянське та культурно-освітнє життя українців [5, с. 139]. Брав участь у підписанні декларації «За український університет», ініційованій Є. Коновальцем у знак протесту після відміни переговорів українського представництва в австрійській Державній раді, де польська влада домагалася, щоб українська сторона погодилася на безпідставну обіцянку заснувати український університет в невизначеному місці. Така перспектива обурила активну молодь і вона вирішила боротися за свої права [2, с. 104].
З 1919 по 1922 р. В. Целевич працював секретарем горожанського комітету Львова [5, c. 140]. У серпні 1920 р. у Львові було створено Начальну Колегію УВО поштовхом до цього став з’їзд усіх українських військових формацій та організацій. До складу колегії ввійшов і суддя В. Целевич. Свою роботу колегія сконцентрувала у місті Львові, в основному на праці з політичними партіями та студентськими організаціями. Між собою тримали таємний зв’язок, щоб уникнути польської цензури [7, с. 291].
Упродовж 1923-1924 рр. В. Целевич перебував в Америці, де зустрічався з Є. Коновальцем, з яким був знайомий ще з часів заснування січового руху в Америці. У той час він як суддя проводив серед Нью-Йоркських січовиків «присягу на вірність і поміч українському народові в його визвольній боротьбі» та виголошував промову на святкуванні, яке стало поштовхом для відзначення «Першого листопада» усією діаспорою в Америці [3, с. 826].
У 1925 році В. Целевич один із перших покинув лави Начальної Колегії УВО, проте вже 11 липня 1925 року, коли було проголошено Українське Національно-демократичне Об’єднання (УНДО), його було обрано генеральним секретарем ( з 1925 по 1937 рр.) [6, с. 256].
У 1926 року українського адвоката було заарештовано. Із 1935 по 1939 роки В. Целевич був послом до польського сейму та заступником голови українського посольського Клубу [4, с. 367]. 28 березня 1932 року на загальних зборах «Просвіти» був обраний членом головного відділу, а згодом призначений референтом пропаганди. Також свого часу В. Целевич викладав у Львівському та Кам’янець-Подільському університетах [8, с. 623]. У 1939 року був заарештований радянськими каральними органами, які активно намагалися схилити В. Целевича на свій бік [1, с. 45].
Активну політичну діяльність вміло поєднував з публіцистичною. Так, у 1932-1935 роках займав посаду редактора в тижневику «Свобода», що виходив друком у м. Львові. Проте, і у журналістській діяльності не забуває про те, що він був юристом і у своїх публікаціях порушує важливі для українців правові питання [5, с. 142].
Важливим етапом діяльності В. Целевича є реалізація «Нормалізації» – програми налагодження українсько-польські відносини в Польщі, розпочата ним у 1935 р. Причиною цієї програми стало складне становище українського народу, спричинене більшовицькими репресіями та прийняття в Польщі нової виборчої ординації, яка зробила неможливим введення українських послів і сенаторів до польського парламенту [6, с. 262].
Вагомим доробком В. Целевича стала праця «Нарід. Нація. Держава». У ній автор досліджує еволюцію державності, аналізуючи функціонування та різновиди життя племені, родини, роду, народу. Він шукає витоки держави у племінних зв’язках, зумовлених спільними інтересами, мовою, релігією, територією, звичаями. Розуміння схожості – це початок творення народності. У «народів старини й середніх віків», на думку вченого, не було цілковитого розуміння національності, заважали цьому поділ на вільних і рабів [5, с. 154-155].
Як приклад збереження держави В. Целевич, нагадує читачеві, що євреї мали національну свідомість, завдяки своїй вірі. Народи середніх віків мали менше розвинуту національну свідомість, ніж римляни і греки, а причиною цього є те, що на той час весь духовний спектр був зосереджений у католицькій церкві, яка бажала, щоб усі держави прийняли католицизм. Ця ідея не реалізувалася, але стримувала в народів розвиток національної свідомості. «Нацією є політично чинний (активний) нарід, який змагає до власної держави, коли він її не має, або змагає до скріплення й побільшення ваги своєї держави в світі, коли він свою державу має. Держава - це лише організація збірного життя нації. І не держава є суттю нації, лише змагання до неї, до її розбудови, до вияву власного життя, змагання до якнайкращого проявлення власної, всебічної творчости. Ясно, що саме тому, що держава дає кожній нації найкращу змогу організувати своє життя, всі нації змагаються до тієї організації, зберігають її і поширюють» [9, с. 10-11].
Отже, життєве кредо В. Целевича: «Треба жити для інших, якщо хочеш жити для себе» – науковець-публіцист вірно проніс крізь ціле життя.
Література:
1. Енциклопедія українознавства: Словникова частина: [в 11 т.] / Гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. Париж; Нью-Йорк: Молоде життя; Львів; Київ: Глобус, 1935-2003. С.42.
2. Євген Коновалець та його доба / Переднє слово проф. Бойка.-Мюнхен, 1974. С. 104.
3. Задорецький П. Фрагмент з діяльности полк. Є. Коновальця за часів його поїздки по Америці. В кн.: Євген Коновалець та його доба, 1974. С. 826.
4. Качкан В. На гребені думки. Т-2. Івано-Франківськ, 2015. С. 364-390.
5. Качкан В. Нев’януча галузка калини. Київ, 2011. С. 138-159.
6. Качкан В. Українська література. Ч. 1. Івано-Франківськ, 2012. С. 253-277.
7. Книш З. Начальна команда УВО у Львові. В кн.: Євген Коновалець та його доба. С. 291.
8. Українська періодика: історія і сучасність. Доповіді та повідомлення 9-ї Всеукраїнської науково-теоретичної конференції . Львів, 28-29 жовтня 2005.– Т.9.–Львів, 2005.– С.618-632.
9. Целевич В. Нарід, нація, держава. Вінниця, 1993. 111 с.
10. Ухач В. Історія держави і права України: Навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2018. С. 189-196.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
