Сучасний світ практично неможливо уявити без нових інформаційних технологій, в основі яких лежить широке використання комп'ютерної техніки та новітніх засобів комунікацій. Сьогодні комп’ютери впроваджуються в різноманітні галузі людської діяльності. На теперішній час комп’ютери широко використовуються з метою опрацювання та зберігання різноманітної інформації. Використовуються вони і в злочинній діяльності. Під час розслідування розкрадань, злочинів в кредитно-банківській системі все частіше зустрічаються комп'ютерні засоби, які або служать об'єктом злочинного посягання, або є засобами здійснення злочинів і зберегли сліди злочинної діяльності. Частина 3 статті 190 КК України передбачає кримінальну відповідальність за шахрайство, вчинене шляхом використання електронно-обчислювальної техніки. Необхідно відзначити, що ця норма викликає багато зауважень у науковців та практиків. Перш за все вони стосуються того, що шахрайство являє злочин, пов'язаний з обманом, тобто повідомленням неправдивих відомостей людині, або зловживанням довірою людини, а отже, «не можна обманути комп’ютер або зловживати його довірою». Однак при вчиненні такого шахрайства обманюється ніяк не комп’ютер, а людина, яка використовує комп’ютер для інтенсифікації діяльності, наприклад, щодо банківських розрахунків. Має місце можна сказати опосередкований обман, тобто певні неправдиві відомості повідомляються не безпосередньо людині, а опосередковано, через комп’ютер, тому вказана норма «має право на існування».
На думку Б.В.Волженкіна, відокремлення «комп'ютерного шахрайства» у самостійний склад злочину насамперед продиктоване лише незвичністю способу вчинення злочину з використанням комп'ютерної техніки, коли «в оману» вводиться електронно-обчислювальна машина. А.І. Бойцов вважає, що особлива потреба у відокремленні розкрадання з використанням комп'ютерних технологій у самостійний склад відсутня, достатньо лише існування відповідної кваліфікуючої ознаки шахрайства. Свою позицію автор аргументує схожістю проникнення до комп'ютерних мереж з метою вчинення шахрайства та проникнення до житла з метою вчинення крадіжки. Я погоджуюсь з тим, що відокремлювати цю норму та вносити зміни до XVI розділу КК України немає необхідності так як ми маємо справу з різними об’єктами, але вона потребує деяких змін для правильного її тлумачення. По-перше, використання будь-яких засобів чи знарядь при вчиненні шахрайства є незаконним, а тому спеціальну вказівку на таку ознаку вчинюваних винним дій потрібно визнати зайвою. По-друге, термін «електронно-обчислювальна техніка надто широкий, оскільки охоплює будь-який електронний пристрій (калькулятори, електронні записники тощо), за допомогою якого можна здійснювати певні обчислення. Тому даний законодавцем термін не є досконалим так як він не конкретизує що до нього відноситься.
У кримінальному законі немає переліку приладів, що використовуються для вчинення шахрайства, а використовується загальне поняття електронно-обчислювальна техніка. Враховуючи вищенаведене пропонується не визначати в тексті закону таке поняття як електронно-обчислювальна техніка, а використовувати більш доцільний термін – «комп’ютерна система». Він визначається в Конвенції про Кіберзлочинність, прийнятій у рамках Ради Європи 23 листопада 2001р. та ратифікованій Україною 7 вересня 2005р. Під комп’ютерною системою в Конвенції пропонується розуміти будь-який пристрій або групу взаємно поєднаних або пов’язаних пристроїв, один чи більше з яких, відповідно до певної програми, виконує автоматичне опрацювання даних. Такий термін є більш вдалим, оскільки він повністю охоплює електронно-обчислювальну машину, автоматизовану систему та комп’ютерну мережу. Його використання дозволило б зробити редакцію даної частини однозначною та з точки зору тлумачення вірною.
Також для більш швидкого та професіонального розслідування злочинів даного виду його слідувало б передати в підзвітність СБУ, тому що даний підрозділ має спеціалістів, що мають спеціальні знання та навики, чого не скажеш про працівників органів внутрішніх справ або ж підвищувати їх кваліфікацію в області комп’ютерної техніки.
Література:
1. Законодавство про кримінальну відповідальність за «комп’ютерні» злочини: науково-практичний коментар і шляхи вдосконалення /
А.А. Музика, Д.С.Азаров.-К.:Вид.Паливода А.В.,2005.
2. Волженкин Б. В. Мошенничество: Серия «Современные стандарты в уголовном праве и в уголовном процессе». – СПб.: СПбЮИ, 1998.
3. Вопцов А.Л. Преступления против собственности. – СПб.: Изд-во. «Юридический центр Пресс», 2002.
4. Конвенція про Кіберзлочинність від 23 листопада 2001р. та ратифікованій Україною 7 вересня 2005р.
5. Карчевський М.В. Злочини у сфері використання комп’ютерної техніки.-Луганськ: ЛДУВС, 2006.
e-mail: lysenko_artyr@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
