У 2001 р. надзвичайно тривала робота Комісії міжнародного права ООН (далі – КМП) над Проектом статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння (далі – Проект статей) завершилась його прийняттям до уваги Генеральною Асамблею ООН та включенням Проекту статей у додаток до резолюції. Одним з питань, що викликало найжвавіше обговорення, було питання міжнародно-правової відповідальності за серйозні порушення зобов’язань, що випливають з імперативних норм загального міжнародного права [3, с. 268-270]. У схваленому за підсумком Проекті статей йому присвячена Глава III Частини другої (далі – Глава), тобто статті 40 та 41.
Стаття 40 визначає сферу застосування Глави. Для її застосування до порушення, воно має відповідати двом критеріям: 1) порушено має бути зобов’язання, що випливає з імперативної норми загального міжнародного права (п. 1); 2) порушення відповідного зобов’язання має бути серйозним, тобто грубим чи систематичним (п. 2). [2, с. 136-138]
У статті 41 закріплюються особливі наслідки такого порушення. П. 1 передбачає обов’язок держав співпрацювати з метою покласти їм край правомірними засобами. Згідно з п. 2, держави зобов’язані утримуватися від визнання правомірним становища, що склався в результаті серйозного порушення за змістом статті 40, і від надавання допомоги чи сприяння в його збереженні. П. 3 містить застереження, згідно з яким стаття 41 не зачіпає інші наслідки, які може мати таке порушення. [2, с. 138-140]
У подальшій роботі КМП також знайшлось місце питанню міжнародно-правової відповідальності за порушення за змістом статті 40 Проекту статей, зокрема в рамках теми «Імперативні норми загального міжнародного права (jus cogens)». У 2016-2018 рр. Спеціальний доповідач запропонував вже 23 «проектів висновків» (потенційних статей; далі – висновки). Безпосередньо міжнародно-правової відповідальності стосуються висновки 19-21. Цікавим також є висновок 18, який містить практично універсальне положення про те, що імперативні норми загального міжнародного права (jus cogens) встановлюють зобов'язання erga omnes, порушення яких стосується всіх держав [1, с. 259].
Висновок 19 стосується обставин, що виключають протиправність. П. 1 за змістом майже повторює статтю 26 Проекту статей, яка виключає застосування таких обставин для виключення протиправності порушення зобов’язання, що випливає з імперативної норми загального міжнародного права. Важливим доповнення у порівнянні з Проектом статей є п. 2, який спрямований проти ретроактивного виникнення відповідальності, коли норма jus cogens з’являється вже після вчинення діяння. [1, с. 259]
Висновок 20 закріплює обов’язок співпрацювати, при цьому за змістом п. 1 майже повторює п. 1 статті 41 Проекту статей, а п. 2 є подібним за змістом до п. 2 статті 40 Проекту статей. П. 3 висновку 20 уточнює, що така співпраця може здійснюватися за допомогою інституціоналізованих механізмів співпраці або за допомогою домовленостей про взаємодію на основі ad hoc – подібна ідея була викладена у коментарях КМП до статті 41 Проекту статей. [1, с. 257]
Висновок 21 передбачає зобов’язання не визнавати та не надавати сприяння, подібне до того, що закріплюється п. 2 статті 41 Проекту статей [1, с. 257].
Література:
1. Глава VIII. Императивные нормы общего международного права (jus cogens). URL: http://legal.un.org/ilc/reports/2018/russian/chp8.pdf (дата звернення: 07.02.2019)
2. Ежегодник Комиссии Междунарднго права - 2001. URL: http://legal.un.org/ilc/publications/yearbooks/russian/ilc_2001_v2_p2.pdf (дата звернення: 07.02.2019)
3. И. И. Лукашук. Право международной ответственности. М.: Волтерс Клувер, 2004. 404 с .
|