Події 2013-2014 років в Україні потягли за собою кардинальні зміни у правовій системі держави. Нова влада змінила вектор розвитку держави, почалося активне запозичення досвіду провідних держав світу. І серед безлічі реформ, які сколихнули Україну, беззаперечно, однією з найважливіших є реформування правосуддя та вдосконалення правозахисної діяльності.
Правова допомога в Україні гарантується ст. 59 Конституції України, якою передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу, а у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Саме ця норма закріпила безоплатну правову допомогу ще з моменту прийняття Конституції. Однак механізму реалізації даного права не існувало аж до 2011 року, допоки Верховною Радою не було прийнято Закон України «Про безоплатну правову допомогу».
Популяризації серед населення безоплатна правова допомога набула після Революції Гідності, коли стала чи не єдиним державним інститутом, який працював на стримування жорсткого поводження з представниками мирних акцій. Опісля Революції безоплатна правова допомога майже припинила своє існування через відсутність фінансування — і лише міжнародний тиск та розуміння того, що без даної системи говорити про які-небудь зміни в системі правосуддя не можна, змусили уряд України взятися за її відродження.
Фактично нова інституція була сформована в 2016 році. Міністерство юстиції України реорганізовувало систему юстиції, що дало змогу поступово відкривати нові центри з надання безоплатної правової допомоги, збільшувати їх персональний склад, запроваджувати нові ідеї щодо надання допомоги. Як вважає Міністр юстиції Павло Петренко: «Ми почали будувати дійсно ефективну систему захисту прав людини, яка стала одним із головних елементів реформи Міністерства юстиції. Мін’юст почав виконувати свої основні функції: просвітницьку роботу, захист прав громадян і забезпечення справедливості. Мені приємно констатувати, що система безоплатної правової допомоги в Україні відбулася, і це одна з найбільш ефективних систем на теренах Європи, яка повністю відповідає стандартам доступу до правової допомоги закладеним в Європейській конвенції з прав людини».
І дійсно, міжнародні організації визнали українську систему з надання безоплатної правової допомоги ледь не зразковою. Так, Радою Європи за результатами оцінювання відзначено значні досягнення, яких вдалося досягти за порівняно короткий проміжок часу з моменту початку функціонування системи.
Та чи потребує система з надання безоплатної правової допомоги в Україні подальших змін? Авжеж. Серед основних проблем можна виділити:
1. відсутність розмежування понять «правова допомога» та «захист від обвинувачення», оскільки регулювання правової допомоги у межах цивільного/адміністративного провадження, й одночасно кримінального, одними й тими самими нормами не можна вважати доцільним рішенням. Кримінальний процес має значні відмінності, що потребує окремих вимог і до безоплатної правової допомоги у його межах. Зокрема, чітке нормативне врегулювання взаємодії правоохоронних органів та системи безоплатної правової допомоги;
2. порушення права вільного вибору захисника. Так, відповідно до ст. 19 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» саме центр з надання безоплатної правової допомоги приймає рішення про надання такої допомоги та призначає захисника, позбавляючи особу права на вільний вибір захисника;
3. не встановлені критерії надання безоплатної правової допомоги малозабезпеченим громадянам та не встановлено термін перевірки матеріального стану особи. У результаті допомога, як правило, надається кожному без винятку;
4. фактична неможливість заміни адвоката безоплатної правової допомоги — законодавством визначено лише вичерпний перелік таких підстав, серед яких можливість особи самостійно вимагати заміни адвоката, занадто розмита;
5. порушення незалежності адвокатської діяльності. Так, адвокати безоплатної правової допомоги вимушені розголошувати таємницю щодо клієнтів чи справ, коли надають документи для отримання винагороди, а також мають узгоджувати усі свої дії з посадовими особами центрів;
6. відсутність автоматизованої системи розподілу справ між адвокатами;
7. неналежна система оплати праці адвокатів безоплатної правової допомоги та бюрократизована система звітування, як полягає у вимозі здійснювати складні розрахунки та надавати значну кількість документів для підтвердження діяльності;
8. наявність окремої конкурсної системи для адвокатів, які бажають займатися наданням безоплатної правової допомоги. Немає особливого сенсу перевіряти професіоналізм особи, яка склала кваліфікаційний іспит та пройшла не одну перевірку, підтвердивши свій професіоналізм;
9. відмежування адвокатів безоплатної правової допомоги від інших адвокатів, що стало наслідком фактичного розколу адвокатури на дві частини: на незалежних адвокатів та адвокатів з надання безоплатної правової допомоги.
Уникненню даних проблем має сприяти, насамперед, вдосконалення законодавства та його спрощення для кращого розуміння різними верствами населення; розробка ефективної співпраці між правоохоронними, судовими органами та системою з надання безоплатної правової допомоги; вдосконалення інформування осіб про їхнє право на безоплатну правову допомогу; спрощення системи оплати праці адвокатів безоплатної правової допомоги, їх звітування, ліквідація непотрібних конкурсів та розширення кола адвокатів безоплатної правової допомоги за допомогою нових способів співпраці, зокрема, з Національною асоціацією правників України; і головне — зміна системи управління безоплатною допомогою: створення, для початку, дійсно незалежних громадської та наглядової ради при управлінських органах, а в подальшій перспективі — виведення безоплатної правової допомоги з-під сфери Міністерства юстиції України та впровадження незалежного управлінського органу.
Натомість, навіть попри таку кількість проблем не можна дати стовідсоткових висновків щодо неналежності чи неефективності безоплатної правової допомоги в Україні. Дана система лише розвивається, проходить складний період реформування. Тому активна громадянська позиція, міжнародний вплив та ефективні реформаторські дії держави беззаперечно сприятимуть викоріненню проблем і дозволять поставити українську систему безоплатної правової допомоги в один рядок із найефективнішими у світі.
Література
1. «Система безоплатної правової допомоги в Україні: поточні проблеми та рекомендації щодо її реформування» / Звіт, підготовлений Національною асоціацією адвокатів України: затверджений рішенням РАУ : від 13.11.2015 р., № 125 — К. : НААУ, 2015. — 15 с. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://unba.org.ua/assets/uploads/news/advocatura/2015.11.30-unba-report-legal-aid-ukr.pdf
2. Конституція України: Закон від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №30. — ст. 141 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.
3. Офіційний веб-сайт Координаційного центру з надання правової допомоги [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://legalaid.gov.ua/ua/
4. Про безоплатну правову допомогу: Закон України від 02 червня 2011 року // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — №51. — ст. 577 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17.
____________________________
Науковий керівник: Коросташивець Юлія Григорівна, кандидат юридичних наук, голова циклової комісії правових дисциплін Київського державного коледжу туризму та готельного господарства
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
