Автор: Русенко Ярослав Григорович, доцент, кандидат ветеринарних наук, доцент кафедри безпеки життєдіяльності людини Тернопільського національного економічного університету
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Проблема захисту людини від небезпеки у різних умовах її перебування виникла одночасно із появою на Землі наших далеких пращурів. Це були небезпечні природні явища, певні представники біологічного світу. Згодом з’явилася небезпека, творцем якої стала сама людина. У теперішній час людина більше всього страждає від небезпек, які сама ж і створила. Вона перманентно живе і діє в умовах потенціальних небезпек, що постійно змінюються.
Такий розвиток небезпеки зумовив те, що кожна держава, яка ставить за основу цілісність і безпеку своїх громадян, прийняла законодавство, яке урегульовує цю проблему.
В Україні таке регулювання здійснює Конституція України (далі КУ) як Основний Закон та прийняте на її основі законодавство: Закон України “Про охорону праці”, “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про цивільну оборону”.
Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються найвищою соціальною цінністю (ст.3 КУ). З цією метою держава бере на себе зобов'язання зберегти генофонд України, подолати наслідки Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу.
Правовий порядок ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст. 19 КУ). Права і свободи людини згідно Конституції, є невідчужуваними та непорушними. Усі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах (ст. 21 КУ). Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей. З іншої сторони кожна людина має обов'язки перед суспільством (ст. 23 КУ).
Кожна людина має право на захист свого життя і здоров'я, життя та здоров'я інших людей від протиправних посягань. Відповідно до Закону людина має невід'ємне право на життя, на свободу та особисту недоторканність (ст. 29 КУ). Основним Законом держави гарантується право на працю, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується, що дає можливість заробляти собі на життя (ст. 43 КУ). Держава гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програму професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до потреб суспільства.
Кожній людині гарантується Конституцією право на належні, безпечні і здорові умови праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49 КУ). Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, створенням умов для ефективного та доступного медичного обслуговування.
Держава дбає про забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя, про право на безпечне для життя і здоров'я довголіття та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Законом гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту. Така інформація ніким не може бути засекречена (ст. 50 КУ).
Кожен громадянин зобов'язаний не заподіювати шкоду навколишньому середовищі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки, неухильно дотримуватися Конституції та законів України, не посягати на права та свободи, честь та гідність інших людей (ст. 66, 68 КУ).
Отже, позитивні зрушення у сфері безпеки життєдіяльності зроблені чималі, однак здійснені заходи поки що не привели до відчутного поліпшення умов і безпеки життєдіяльності. А це, поза сумнівом, відображається на економіці держави загалом.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter