Автор: Чечило Марія Володимирівна, ад’юнкт кафедри теорії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Концепція прав людини включає у себе дві складові цієї ідеї, дві групи прав. Перша полягає у тому, що невід'ємні і невідчужувані права належать людині тому, що вона людина. Це моральні, або природні права, які випливають з самої людської природи кожного індивіда, і призначення їхнє у тому, щоб підтримувати в людині почуття власної гідності. Друга включає юридичні права, які встановлюються відповідно до нормотворчих процесів, які відбуваються як на національному, так і на міжнародному рівні. Основою подібних прав є згода тих, на кого вони розповсюджуються, тобто згода суб'єктів права, у той час, як основу першої групи прав складає природний порядок.
Права людини — це невідчужувані свободи і права особи, які індивід отримує в силу свого народження, основне поняття природного і, взагалі, будь-якого права в цілому. Права людини охоплюють громадянські права і політичні свободи, економічні, соціальні і культурні права, також права спільнот, тобто дітей, жінок, національних меншин, народів тощо. До певної міри, можна говорити і про права людства. При розповсюдженні прав людини на спільноти вони не відчужуються від індивіда, вихідним залишається визнання самоцінності всіх індивідів, що складають ту чи іншу спільноту.
Захист прав і свобод людини – це відновлення порушеного правового статусу, притягнення порушників до юридичної відповідальності” [1, с. 188-189]. Необхідність в захисті виникає тоді, коли є перешкоди в здійсненні прав і свобод, або погроза їх порушення, а також за необхідності припинення порушення прав людини, усуненні перешкод в їх реалізації і відновленні порушеного права [2, с. 78-79]. Захист може здійснюватися шляхом втручання органів держави в процес реалізації прав і свобод як охоронна реакція на об’єктивний чинник відхилення від правопорядку...” [1 с. 189]. До того ж, захист пов’язується з діяльністю державних органів, між тим, в юридичній літературі правозахисну діяльність визначають як незалежну від органів держави.
Внаслідок політичного протистояння ситуація з правами людини в Україні погіршилась. Про це заявляють правозахисні організації, які представили щорічну доповідь “Права людини в Україні – 2006”[2]. Єдина зміна на краще, яку фіксують правозахисники, – те, що в Україні повною мірою реалізовано свободу зібрань. Період політичного протистояння, який закінчився повномасштабною політичною кризою, не сприяв захисту прав людини. Про них опоненти, зайняті взаємопоборюванням, згадували хіба що для виправдання своїх дій та здобуття політичних вигод. Як констатують правозахисники, політичне протистояння вкрай негативно позначилось на незалежності судової влади. Посилилось рейдерство, а право власності виявилось незахищеним. Зріс адміністративний тиск, поменшало свободи слова та прав журналістів, особливо в регіонах, почастішали випадки насильства на расовому та етнічному ґрунті.
Взагалі рівень агресії та насильства в українському суспільстві зріс у 2006 – 2007 роках, зазначають правозахисники, пов’язуючи це знову-таки з жорстокістю політичних баталій. Особливо катастрофічна ситуація в правоохоронних органах, де актуальною залишається проблема катувань. “Міліція є більш репресивним органом, ніж органом, який захищає права і свободи. У перші 72 години фактично громадянин є беззахисним перед міліціонером. Будь-який міліціонер може зробити з цією людиною все, що завгодно”. Щоб не допустити порушення прав співробітниками міліції необхідно в таких випадках встановлювати відеоспостереження в райуправліннях міліції, в приміщеннях, де громадяни залишають свої скарги на діяльність працівників міліції та пишуть заяви про вчиненні проти них злочини та інше [3]. При цьому, як наголошують правозахисники, потерпілі бояться скаржитись, бо єдиним наслідком скарг стають нові катування.
До тепер не вжито ефективних заходів з протидії тортурам у міліції. Прокуратура розглядає скарги на дії правоохоронних органів поверхово й упереджено. Торік за різні форми застосування тортур та інших насильницьких дій з боку працівників правоохоронних органів прокуратура порушила 127 кримінальних справ, половина яких направлена в суд. Проте, за даними Державної судової адміністрації, за зазначеною статтею КК не була засуджена жодна людина.
Актуальна також проблема — стеження силових структур держави за її громадянами та інші втручання в приватне життя. Поширене порушення, а саме втручання в спілкування людей, яке відбувається за допомогою різних технічних та електронних засобів, листування тощо, які виникають у результаті значних масштабів перехоплення повідомлень (телефони, електронна пошта, контроль трафіку в реальному часі). Закону, що регламентував би такі заходи, немає. [5].
Щоб не допустити порушень прав людини з боку державних органів необхідно посилити контроль за діяльністю міліції та інших органів виконавчої влади за допомогою таких органів, як служба безпеки України, Департамент внутрішньої безпеки Міністерства внутрішніх справ України, прокуратури, але повністю це не вирішить даного питання, оскільки в діяльності цих органів також є порушення прав людини, які приховуються від громадськості. Повинна бути повна взаємодія всіх органів державної влади, щоб не було узурпації жодної з гілок влади та взаємодопомога. При всій складності даної проблеми захисту прав необхідно робити певні кроки, які допоможуть людині захистити свої права, а саме :
1. встановлювати відеоспостереження в приміщеннях прийому громадян в органах внутрішніх справ, щоб не допускати порушення прав людини з боку працівників міліції.
2. створити належні умови для того, щоб громадяни, які мають бажання висловити свої думки, написати заяву, надати клопотання або скарги на дії правоохоронних органів, не боялися здійснювати надані їм можливості, через те, що в майбутньому до них можуть бути застосовані будь-які тортури з боку державних органів та їх посадових осіб, шляхом конфіденційності інформації та не розголошення відомостей про особу.
3. реформувати судову гілку влади, шляхом розширення штату кваліфікованих та професійних суддів, які б щороку підтверджували свою кваліфікацію, а також посилити нагляд за законністю прийнятих в судовому порядку рішень та ухвал суду.
Література:
1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
2. Святоцький О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. – К.: Ін Юре, 1997. – 320 с.
3. За інформацією інтернет – сайту http://www.helsinki.old.ua/
4. Дані Державного комітету статистики України http://www.ukrstat.gov.ua/
5. За інформацією Інтернет-видання «Телекритика» : http://www.telekritika.kiev.ua
e-mail: masha888masha@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
