Конституція України (ст. 6) закріплює принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову в якості одного з провідних принципів основ конституційного устрою. Це означає, що закріплена певна самостійність кожного органу влади; чітко розділена їх компетенція; кожний орган влади наділений можливістю протиставляти свою думку рішенню іншого органу, контролюючи при цьому його дії.
Особливе місце в системі органів державної влади, при цьому, займає Президент України, який уособлює державну владу в цілому, що і визначає статус Президента в політичному житті суспільства. Президент як глава держави одночасно є найвищою посадовою особою в державі і відповідно наділяється повноваженнями виступати від її імені.
Місце Президента України в системі стримувань і противаг полягає насамперед у здійсненні своєрідної арбітражної функції. У конституціях окремих країн арбітражна функція президента закріплена на конституційному рівні. Так, ст. 5 Конституції Франції, зокрема, вказує: “Президент Республіки слідкує за дотриманням Конституції. Він забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування публічних влад, а також правонаступництво держави”. Прерогатива забезпечення належного функціонування державних органів закріплюється і за Президентом Румунії. Саме з цією метою “він наділений правом посередництва між владами держави”. Ст. 80.2 Конституції Румунії гласить: “Президент забезпечує дотримання Конституції і нормальне функціонування публічної влади. З цією метою Президент діє в якості посередника між органами державної влади...”. Сама ідея “президентського арбітражу” знайшла відображення і в основних законах таких держав зі змішаною формою правління як Білорусь, Вірменія, Казахстан, Росія. Однак аналіз самого тексту відповідних конституцій не дає підстав стверджувати, що президенти цих країн наділені відповідними арбітражними повноваженнями.
Аналіз повноважень Президента України дозволяє зробити висновок, що він не входить до жодної з гілок влади і це дає йому можливість виступати в якості арбітра між ними. Тому саме положення глави держави, який забезпечує збалансованість влад, функціонування державного механізму в режимі консенсусу, а відтак зобов’язує Президента діяти в ролі арбітра і забезпечує узгодженість позицій різних владних структур, пошук компромісних рішень з метою повноцінної реалізації положень Основного Закону. Проте, дана модель президентства не є оптимальною. На сьогодні найважливіші повноваження Президента закріплені в Конституції України, а решта визначені законами України ("Про міжнародні договори України”, “Про оборону України”, “Про громадянство України” та ін.). Якісний рівень правового регулювання компетенції Президента України є передумовою ефективного функціонування цього інституту та й усього державного механізму в цілому.
Фактичне місце і роль Президента України в системі влади випливають як з положень Конституції, що стосуються його повноважень, так і з державної практики. Якщо виходити з аналізу ст. ст. 6 і 102 Конституції України, то президентська влада не може розглядатися як така, що входить у систему поділу влади як визнана самостійна гілка влади. Це випливає передусім із того, що в Конституції така гілка влади не передбачена. Крім того, згідно зі ст. 102 Конституції Президент, він характеризується як глава держави, що характерно для всіх парламентських республік, в яких ця фігура аж ніяк не претендує на статус самостійної гілки влади. В той же час ч. 2 ст. 102 Конституції визначає Президента як гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Слід зауважити, що якби такі повноваження належали виключно Президенту, то це ставило б його над усіма традиційними гілками влади і була б порушена властива поділу влади рівновага між гілками влади, що є найважливішою умовою здійснення цього принципу.
Між тим виконання відповідних завдань є функцією не тільки Президента, а й усіх інших гілок влади, усієї системи її центральних і місцевих органів, кожен з яких діє у цьому напрямі своїми специфічними методами. Так, п. 1 ст. 116 Конституції спеціально підкреслює роль Кабінету Міністрів України як органу, який забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність країни. Щодо територіальної цілісності України, то, віддаючи належне важливості діяльності в цьому напрямі Президента, слід наголосити, що найбільш вагома гарантія цієї цілісності встановлена ст. 73 Конституції, яка передбачає вирішення питання про зміну території України виключно шляхом всеукраїнського референдуму. Водночас значну роботу по забезпеченню як додержання Конституції, так і охорони прав громадян виконують й інші державні органи, в першу чергу судові та контрольно-наглядові.
Також потрібно враховувати наявність досить розгалуженої Адміністрації Президента, повноваження якої в Конституції чітко не визначені і яка, допомагаючи Президентові у здійсненні його повноважень, також виконує функції, що відносяться до сфери діяльності виконавчої влади. Отже, у цій сфері фактично діють три структури — Президент, Адміністрація Президента та Кабінет Міністрів, повноваження яких не завжди мають, але потребують чіткого розмежування. Адміністрація Президента певною мірою дублює діяльність Кабінету Міністрів.
Отже, Президент України володіє досить широкими можливостями впливати на всі ланки державного апарату. Враховуючи, що Президент України обирається безпосередньо народом, він володіє всіма реальними можливостями бути вагомим конкурентом Парламенту у всіх сферах прийняття державно значущих рішень. Сьогодні є всі підстави вважати Україну парламентсько-президентською республікою, в якій Президент володіє досить широкими повноваженнями. Завдяки пов'язаності системи стримувань і противаг з іншими гілками влади Президент України справляє певний вплив на всю систему поділу влади.
Література:
1. Положення Президента України в системі поділу влади: політико-правовий аспект // Вісник Львівської комерційної академії. Серія – гуманітарні науки. – Львів: Видавництво Львівської комерційної академії. – 2005. – Випуск 5. – С. 113-120.
2. Процюк І.В. Про державно-правову природу влади Президента України в системі розподілу влад // Вісник Проблеми Конституційного права. – 1999. – С. 51-56.
3. Серьогіна С.Г. Компетенція Президента України: теоретично-правові засади: автореф. дис... канд. юрид. наук 12.00.02. – 1998. – С. 8-12.
____________________________
Науковий керівник: Процюк Ігор Валерійович, доктор юридичних наук, професор кафедри теорії та філософії права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
