Протягом останніх років, Україна зіштовхнулася з важливим і, водночас, складним завданням: ґрунтовною перебудовою державних інститутів та системи управління для досягнення істинного демократизму. В свою чергу, в теорії держави та права, поняття демократизму невідривно пов’язане з категорією державного режиму. Для того, щоб визначити способи, через які держава може стати демократичною в реальності, а не в декларативній площині, необхідно чітко визначити основні критерії, яким вона повинна відповідати для цього.
Аналіз існуючих дефініцій державного режиму дозволяє прийти до інтегрованого розуміння цього поняття. Так, державний режим може бути визначено як сукупність методів, форм, прийомів та засобів реалізації владних повноважень, що реально застосовуються органами державної влади при виконанні ними основних функцій держави та цілей, поставлених перед ними. Однак, як і будь-яка дефініція, описаний підхід є надмірно широким та нечітким, щоб могти бути реально застосованим у практичній площині. Тому, виникає потреба визначити елементи, які входять до складу державного режиму, будучи критеріями для характеризування конкретних країн як демократичні чи недемократичні.
На даний момент, жодні вітчизняні нормативно-правові акти не закріплюють ці критерії. Водночас, правова доктрина не виробила єдиного підходу до їх визначення. В. Толстенко пропонує застосовувати широкий критерій, який приписує класифікувати державу як демократичну, якщо вона певним чином взаємодіє з суспільством [3, с.41]. Не варто й казати, що такий підхід видається аж надто нечітким. Значно більш детальною є класифікація, сформульована В. Лемаком та Т. Попович на основі аналізу діяльності міжнародної правозахисної організації «Freedom House». Організація виділяє наступні показники як ключові для визначення державного режиму: виборчий процес, громадянське суспільство, державне управління на рівні країни, незалежні засоби масової інформації, судовий устрій і незалежність судів, місцеве демократичне управління, корупція [2, с.179]. Зазначений перелік виділяє основні сфери, що мають бути взяті до уваги, проте не конкретизує вимоги до них, необхідні для імплементації цієї інформації в практичні реформи.
Проаналізувавши та переосмисливши ці показники, В. Лемак та Т. Попович запропонували власне бачення вказаних критеріїв, віднісши до них 1) роль прав людини в державно-організованому суспільстві, 2) ступінь участі народу в здійсненні публічної влади, 3) ступінь забезпечення верховенства права, 4) ступінь відкритості публічної влади, 5) ступінь впровадження законодавчих умов для активного громадянського суспільства. [2, с.180]
Ще один існуючий доктринальний підхід розкриває складові частини державного режиму через визначення його демократичної форми. Так, демократичний режим держави описується як спосіб реалізації функцій органів державної влади, при якому вони здійснюються за реальної і широкої участі громадян та їх об’єднань у формуванні та здійсненні державної політики, утворенні та функціонуванні державних органів, і дотриманні основних прав людини. В свою чергу, при антидемократичному режимі, функції держави здійснюються без можливості реального впливу громадян та об’єднань громадян на управління, основні права людини є порушеними або обмеженими, а реальна влада зосереджується в руках особи чи групи осіб, які є непідконтрольними та непідзвітними народу. [1, с. 22] Як бачимо, проаналізована дефініція фокусує основну увагу на ролі громадянина в державі і, фактично, розкриває сутність державного режиму через рівень доступу людини до здійснення державної влади в усіх її проявах.
Беручи до уваги всі матеріали, досліджені вище, видається можливим сформулювати уніфікований перелік критеріїв, що можуть бути використані для визначення державного режиму. Він може включати наступні елементи: 1) Рівень дотримання прав людини з боку владних органів; 2) Верховенство права; 3) Наявність у громадян інструментів контролю за діяльністю владних органів; 4) Доступ громадян до публічної влади; 5) Законодавчі умови для функціонування громадянського суспільства; 6) Поділ влади.
Беручи їх до уваги, демократичним державним режимом буде вважатися така форма реалізації державними органами владних повноважень, при якій: 1) Влада гарантує та не порушує основні права людини та громадянина; 2) Забезпечено верховенство права; 3) Органи державної влади є підконтрольними та підзвітними громадянам, і громадяни мають реальні інструменти для здійснення такого контролю; 4) Громадяни мають доступ до публічної влади та можливість бути вільно обраними до органів державної влади; 5) Створено законодавчі умови для функціонування громадянського суспільства; 6) Наявний реальний поділ влади та створено механізм стримувань та противаг для забезпечення незалежності гілок влади.
Розуміння суті демократії та визначення критеріїв, яким держава повинна відповідати, щоб бути демократичною, є надзвичайно важливими завданнями в процесі перебудови управлінських процесів. Будь-які реформи починаються з ідентифікації цілей, і визначення елементів демократизму, яким держава повинна відповідати, може вважатися постановкою орієнтирів, що не дадуть суспільству збитися з правильного курсу на шляху до змін.
Література
1. Колодій, А.М., Копєйчиков, В.В., Лисенков, С.Л., Пастухов, В.П., Сумін, В.В., Тихомиров, О.Д. Теорія держави і права. Навчальний посібник. - К., Юрінформ, 1995. – 189 с.
2. Лемак, В. В. Державний режим як теоретико-правова категорія (поняття, критерії для видової класифікації) [Електронний ресурс] / В. В. Лемак, Т. П. Попович // Публічне право. - 2014. - № 4. - С. 177-182.
3. Толстенко, В.Л. Форма держави і засоби її конституційно-правового закріплення / В. Толстенко // Юридична Україна. - 2013. - № 8. - С. 37- 44.
________________________
Науковий керівник: Карпічков Віталій Олександрович, кандидат юридичних наук, асистент кафедри історії права та держави юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
